Коріння пропутінських політичних симпатій Віктора Орбана

У міжнародному спілкуванні сучасного європейського простору вислів: «пропутінська політика Віктора Орбана» – перестав бути просто висловом, яким характеризували певний час, донедавна самобутність політичного курсу Угорщини. Впродовж останніх двох років сам зміст угорської політики став міжнародною проблемою, що обговорюється, аналізується, створює чималі труднощі на теренах ЄС, й потребує вирішення. Засади демократії, звичайно, вимагають шанувати будь який електоральний вибір, якщо він реалізований з дотриманням базових принципів вільного волевиявлення. Однак, коли угорське суспільство схвалює позицію своєї влади, що не приєднується до дій із належного протистояння відвертим прецедентам наруги над самими основами міжнародного права – це викликає занепокоєння і спонукає до вивчення проблеми. Аналіз еволюції політичних поглядів і заяв особисто В. Орбана, а також партії, яку він очолює, і з якою перемагає вчетверте підряд на виборах – дозволяє констатувати, що вони віднайшли ті «чутливі точки» в угорському суспільстві, що дозволяють їм завжди бути актуальними та затребуваними, як виразники інтересів більшості угорців. Більше того, тримаючи тривалий час владу, партійці з політичного кола В. Орбана своїми діями самі підживлюють серед угорців ті настрої, які вимагають винятково того політичного курсу, що пропонується владою. Темою, що ідеально «єднає угорський народ із владою», репрезентованою партійцями В. Орбана – стала національна пам’ять про «велике минуле своєї вітчизни, що було незаконно окрадене сусідами». Тобто, тема «Великої Угорщини» та «Тріанонського договору», який ту державу «обікрав» – вміло розпалює національні переживання сучасних угорців і стабільно дозволяє бачити саме у партії В. Орбана єдину силу, яка «належно усвідомлює» вагу вказаної «національної трагедії». Отже, вибудовування політичної атмосфери в Угорщині, у сенсі налагодження відносин між владою та народом – цілком уподібнюється до таким же чином вибудованої політичної атмосфери в Росії, де також влада «годує свій електорат» спогадами про «велике минуле, незаконно відібране хижими лібералами-демократами ворожого Заходу». Не випадково росіянам стабільно і послідовно навіюється, що розвал СРСР є найбільшою їхньою національною трагедією минулого століття. Тому є підстави припустити, що саме російський досвід політичного маніпулювання став взірцевим для наслідування партією В. Орбана. Адже, насправді, у росіян впродовж десятиліть успішно імітується дотримання базових принципів демократії, а тим часом влада залишається незмінною, і водночас «купається в любові» вдячного та щасливого народу. Саме така реальність є привабливою для В. Орбана, і тому його «пропутінська політика» насправді є лише наслідуванням російської політтехнологічної методології «обробки власного електорату».