Право в дискурсі cultural studies: монізм versus плюралізм

Мета статті — проаналізувати методологічний аспект правових культуральних студій крізь призму дихотомії моністичного та плюралістичного підходів. Завданнями дослідження є розгляд ідей в роботах американського вченого Пола Кана, що започаткували дискусію про монізм і плюралізм в межах правової культури на сучасному етапі, а також висвітлення їхньої рецепції та інтерпретації іншими дослідниками, які вивчають право та правову культуру в парадигмі cultural studies. Методологія дослідження передбачає застосування інструментарію cultural studies як міждисциплінарного проєкту, в межах якого культура (як і правова культура) сприймається як спосіб життєдіяльності індивіда, щоденне проживання життя, переосмислення конститутивних елементів культурних практик на основі усього діапазону можливого соціального досвіду. Також у статті використано такі якісні методи, як концептуальний та типологічний аналіз, що допомогли виокремити та розглянути особливості монізму та плюралізму як методологічних підходів. Комплексне авторське розв’язання зазначених вище завдань становить наукову новизну роботи. Висновки. На основі ідей американського вченого Пола Кана, висловлених ним у своїх роботах, виокремлено і з’ясовано особливості монізму та плюралізму як методологічних підходів до вивчення права і правової культури в парадигмі cultural studies. В межах обох підходів як інструмент залучений насичений опис інтерпретативної антропології К. Гірца, однак перевагою плюралізму є використання на додаток до згаданого опису правової етнографії та спостереження, звернення до неокантіанства та феноменологічної традиції. Дослідження моністичних і плюралістичних методологічних підходів є внеском у вдосконалення парадигми cultural studies у цій галузі, що допомагає визначити різні джерела та методи, необхідні для аналізу взаємозв’язку права і культури, особливостей правової культури тощо.