{"title":"ДЕРЖАВА ЯК СТОРОНА У ПОЗОВНОМУ ПРОВАДЖЕННІ","authors":"І. В. Андронов","doi":"10.32837/pyuv.v0i2.1011","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті проаналізовано проблему правового статусу держави як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин та процесуальної форми її участі в судовому процесі. Здійснене співставлення правового інституту самопредставництва прав та інтересів юридичних осіб у суді через їх органи управління та участі в судовому процесі держави в особі органів державної влади на стороні позивача чи відповідача. Встановлено, що орган державної влади, виступаючи в суді від імені держави, сам обіймає статус позивача чи відповідача, оскільки на відміну від того ж органу управління юридичної особи має свою власну суб’єктність. Розглянуто питання про те, чи є стороною в судовому процесі сама держава чи орган державної влади, який має компетенцію діяти у певній сфері суспільних відносин від імені держави. Здійснене розмежування випадків звернення до суду органів державної влади на захист інтересів держави та випадків захисту ними в суді інтересів інших осіб в порядку, встановленому для органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Зроблено висновок, що якщо орган державної влади не захищає інтереси інших осіб, а уособлює державу на стороні позивача чи відповідача, на нього не поширюється обмеження щодо права на укладення мирової угоди. На основі аналізу норм чинного законодавства та судової практики досліджено проблематику представництва прокурором інтересів держави в суді. Зроблено висновок, що прокурор, виконуючи субсидіарну роль у захисті інтересів держави у цивільному судочинстві, не може за юридичною природою своєї діяльності розглядатись як уособлення держави як сторони у спірних матеріальних, а отже й процесуальних відносинах. Тому якщо прокурор зазначається в позовній заяві як позивач, він повинен вважатися фіктивним позивачем у розумінні застосування юридичної фікції як засобу юридичної техніки, коли для досягнення певної легітимної мети правового регулювання позивачем називається особа, яка насправді за своєю юридичною природою ним не є. Тому на прокурора, який здійснює в суді захист інтересів держави, в усіх випадках поширюється обмеження щодо права укладення мирової угоди.","PeriodicalId":251102,"journal":{"name":"Прикарпатський юридичний вісник","volume":"46 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2022-08-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Прикарпатський юридичний вісник","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.1011","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті проаналізовано проблему правового статусу держави як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин та процесуальної форми її участі в судовому процесі. Здійснене співставлення правового інституту самопредставництва прав та інтересів юридичних осіб у суді через їх органи управління та участі в судовому процесі держави в особі органів державної влади на стороні позивача чи відповідача. Встановлено, що орган державної влади, виступаючи в суді від імені держави, сам обіймає статус позивача чи відповідача, оскільки на відміну від того ж органу управління юридичної особи має свою власну суб’єктність. Розглянуто питання про те, чи є стороною в судовому процесі сама держава чи орган державної влади, який має компетенцію діяти у певній сфері суспільних відносин від імені держави. Здійснене розмежування випадків звернення до суду органів державної влади на захист інтересів держави та випадків захисту ними в суді інтересів інших осіб в порядку, встановленому для органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Зроблено висновок, що якщо орган державної влади не захищає інтереси інших осіб, а уособлює державу на стороні позивача чи відповідача, на нього не поширюється обмеження щодо права на укладення мирової угоди. На основі аналізу норм чинного законодавства та судової практики досліджено проблематику представництва прокурором інтересів держави в суді. Зроблено висновок, що прокурор, виконуючи субсидіарну роль у захисті інтересів держави у цивільному судочинстві, не може за юридичною природою своєї діяльності розглядатись як уособлення держави як сторони у спірних матеріальних, а отже й процесуальних відносинах. Тому якщо прокурор зазначається в позовній заяві як позивач, він повинен вважатися фіктивним позивачем у розумінні застосування юридичної фікції як засобу юридичної техніки, коли для досягнення певної легітимної мети правового регулювання позивачем називається особа, яка насправді за своєю юридичною природою ним не є. Тому на прокурора, який здійснює в суді захист інтересів держави, в усіх випадках поширюється обмеження щодо права укладення мирової угоди.