РОЛЬ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ В КОНТЕКСТІ ПЕРСПЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ

Abstract

У статті проведено аналіз трактування поняття екологічного туризму. Проаналізовано, що у період глобалізації світова спільнота зіткнулась із проблемою збереження та захисту природних ресурсів міжнародного значення. У світі екологічний туризм визначається як різновид природного науково-пізнавального туризму, що здійснюється в екологічно чисті куточки планети. Екологічний туризм має потенціал для реалізації пізнавальної активності та розвитку суспільства без шкоди для довкілля, що в сучасному глобалізованому світі надзвичайно важливо. Екологічний туризм, що розвивається у синергії з іншими формами сталого туризму і підприємництва в сільських районах, може стати важливим внеском у збереження національної спадщини і природних ландшафтів, підвищення якості життя та зростання добробуту місцевих громад. У статті розглянуто, що екологічний туризм найдинамічніше розвивається на територіях, що мають природничу цінність (національні та ландшафтні парки), спрямований на охорону природного і культурного середовища регіонів та представляє форму сталого туризму. Розглянуто, що екологічний туризм розвивається на основі природоохоронної, етнотолерантної та екоосвітньої складових. Оцінено три найбільш важливі детермінанти екологічного туризму, які відрізняють його від інших форм туризму. Доведено, що нині екологічний туризм широко розглядають як перспективний напрям сталого розвитку, успішного вирішення складних екологічних проблем, а його основною метою є перехід до нової ідеології життя суспільства, екологізації економіки та виробництва, максимальне формування екологічно зорієнтованої цивілізації. Описано чотири найпоширеніші види екотуризму і екотурів як у світі, так і в Україні. У статті розглянуто, що Європейські держави приділяють значну увагу екологічній значущості транскордонних резерватів. Розглянуто українсько-польське прикордоння як унікальну територією, що представлена трьома транскордонними біосферними резерватами. На основі проведеного аналізу встановлено, що рекреаційні території національних природних парків України для виконання основної своєї функції збереження природних ландшафтів, вдоволення інтересів відпочиваючих і туристів в оздоровленні погребують державного підходу, особливо в управлінському, організаційно-методичному та фінансовому забезпеченні. Нині більшість вітчизняних національних парків поки що обмежуються популяризацією еталонів природи шляхом екскурсійної діяльності, просвітницько-краєзнавчої роботи та деякими іншими екотуристичними функціями. Практичне значення дослідження полягає у тому, що розглянуто основні засади, завдяки яким екологічний туризм має перспективи розвитку в Україні; приділена увага проблемі антропогенної трансформації як зміні природних систем та необхідності їх відновлення; проведення заохочувальних заходів у сфері екологічного туризму.