{"title":"ТЕЗИ ПРО МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ БУДІВНИЦТВА ВЛАСНОГО ЗДОРОВ’Я","authors":"Володимир Приходько","doi":"10.31110/2616-650x-vol11i1-006","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті висвітлено критичний стан системи охорони здоров’я як у світі, так і на пострадянському просторі, котра побудована на виключній відповідальності держави. Мета статті полягає в обґрунтуванні методологічних основ теорії і практики будівництва власного здоров’я. На прикладі Республіки Татарстан показана слабка ефективність зусиль представників медичної галузі покращити профілактичну роботу серед населення внаслідок не готовності значної частини населення не лише брати на себе відповідальність за стан свого здоров’я, але навіть співпрацювати з лікарями. Як альтернативу запропоновано підхід, коли внаслідок залучення під час навчання у закладі вищої освіти до так званої непрофесійної фізкультурної освіти (НпФО) майбутній випускник сам починає свідомо охороняти власне здоров’я і діяльно розгортати практику будівництва власного здоров’я. Стрижнем НпФО виступає антропотехніка, як «технологічна» область, яка має надавати технології і засоби розробки і реалізації відповідних програм поведінки, тут для практики будівництва власного здоров’я. Анропотехніка це такий спосіб само зміни людей, за якого особистість виступає одночасно і суб’єктом і об’єктом цих само змін. Подані методологічні положення щодо сутності будівництва власного здоров’я і НпФО. До порядку денного щодо охорони здоров’я поставлена тема освіти, яка не вичерпується опануванням знань, а сприяє включенню людини у відповідні діяльності, у т. ч. будівництво власного здоров’я. Таким чином, здоров’я це той бажаний відповідно до актуалізованих цінностей стан людини, якого вона набуває внаслідок дійсної практики охорони власного здоров’я. Охорону здоров’я можна уявити як комплекс, що увібрав у себе різні за конструкцією і змістом механізми (ідеї, політику, медичні заклади, способи поведінки тощо), пов’язані турботою особистості про стан здоров’я, включаючи і процеси непрофесійної фізкультурної освіти. Потрібно розрізнювати НпФО (це процес, який сприяє започаткуванню оздоровчих діяльностей само визначеної людини) і фізкультурну освіченість особистості - це відповідний стан вмотивованої і діяльної людини. Мова тут про свідому охорону здоров’я, як відхід фізкультурно-освіченої і діяльної людини, яка бере на себе відповідальність за своє здоров’я, від існуючої непродуктивної практики самого лише медичного обслуговування у відповідних фахівців і закладах.","PeriodicalId":388657,"journal":{"name":"Education. Innovation. Practice","volume":"47 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2023-01-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Education. Innovation. Practice","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.31110/2616-650x-vol11i1-006","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті висвітлено критичний стан системи охорони здоров’я як у світі, так і на пострадянському просторі, котра побудована на виключній відповідальності держави. Мета статті полягає в обґрунтуванні методологічних основ теорії і практики будівництва власного здоров’я. На прикладі Республіки Татарстан показана слабка ефективність зусиль представників медичної галузі покращити профілактичну роботу серед населення внаслідок не готовності значної частини населення не лише брати на себе відповідальність за стан свого здоров’я, але навіть співпрацювати з лікарями. Як альтернативу запропоновано підхід, коли внаслідок залучення під час навчання у закладі вищої освіти до так званої непрофесійної фізкультурної освіти (НпФО) майбутній випускник сам починає свідомо охороняти власне здоров’я і діяльно розгортати практику будівництва власного здоров’я. Стрижнем НпФО виступає антропотехніка, як «технологічна» область, яка має надавати технології і засоби розробки і реалізації відповідних програм поведінки, тут для практики будівництва власного здоров’я. Анропотехніка це такий спосіб само зміни людей, за якого особистість виступає одночасно і суб’єктом і об’єктом цих само змін. Подані методологічні положення щодо сутності будівництва власного здоров’я і НпФО. До порядку денного щодо охорони здоров’я поставлена тема освіти, яка не вичерпується опануванням знань, а сприяє включенню людини у відповідні діяльності, у т. ч. будівництво власного здоров’я. Таким чином, здоров’я це той бажаний відповідно до актуалізованих цінностей стан людини, якого вона набуває внаслідок дійсної практики охорони власного здоров’я. Охорону здоров’я можна уявити як комплекс, що увібрав у себе різні за конструкцією і змістом механізми (ідеї, політику, медичні заклади, способи поведінки тощо), пов’язані турботою особистості про стан здоров’я, включаючи і процеси непрофесійної фізкультурної освіти. Потрібно розрізнювати НпФО (це процес, який сприяє започаткуванню оздоровчих діяльностей само визначеної людини) і фізкультурну освіченість особистості - це відповідний стан вмотивованої і діяльної людини. Мова тут про свідому охорону здоров’я, як відхід фізкультурно-освіченої і діяльної людини, яка бере на себе відповідальність за своє здоров’я, від існуючої непродуктивної практики самого лише медичного обслуговування у відповідних фахівців і закладах.