«The history of the Russians»: a memory of Ukrainian political and legal thought in the context of national genesis and state-legal tradition of Ukrainians

Abstract

Анотація. Розглянуто «Історію Русів» як пам’ятку української політико-правової думки. Проводиться думка про неї як про знакове явище з погляду українських націоґенезу й державно-правової традиції. Висловлено власне розуміння використовуваної термінології. Наголошено, що на зламі XVIII початку ХІХ ст. в російсько-імперських політико- правових реаліях український націоґенез як ідея національної державності розвивався загалом у руслі двох тенденцій необхідності збереження козацької державно-правової традиції й потреби врахування нових суспільно-політичних реалій. Підкреслено, що першу тенденцію в «Історії Русів» засвідчено у найголовніших положеннях її політичних і правових ідей. Установлено, що усі вони побудовані на підвалинах стрижневої засади козацької державно- правової традиції вольностей відібраних прав, які жили в історичній пам'яті народу й будили волелюбні думки та прагнення українців. Мотивовано, що «Історія Русів» попри оспівування козаччини, не була позбавлена віянь нового модерного періоду. Як приклад, наводиться використання автором праці відповідної термінології. Аргументовано, що «Історія Русів» виразно засвідчувала тенденцію на потребу врахування нових суспільно-політичних реалій, що склалися на українських землях Російської імперії. Акцентовано, що найповніше вона виявляла себе у просторі концепції України як Малоросії. Встановлено, що вказана концепція в тогочасній російській Україні вже утвердилася як особлива форма історичної і політичної свідомості й творила особливу ідентичність. Доведено, що яскравим виявом цієї тенденції було явище т. зв. подвійної лояльності. У підсумок наголошено, що «Історія Русів» у багатьох сенсах перехідний документ. Запропоновано вважати її працею, в якій чи не вперше, нехай опосередковано, відображена одна з негативних рис української ментальності – надмірна схильність до компромісу й конформізм. Відзначено, що це явище супроводжувало українців фактично від часу утвердження в Україні обох імперій з останньої чверті XVIII ст., а потім і в радянський час до кінця ХХ ст. і чи не до сьогодні. Висловлено переконання, що подвійна лояльність та ідентичність характерні для будь-якої імперії (авторитарної держави), а відтак були вимушеними рисами суспільних умов для українців, зокрема, в обох імперіях так само, як і в пізнішій радянській.