The procedural institute for the arrest of a vessel to ensure maritime claims in the economic process in Ukraine

Abstract

This article describes genesis and features of the procedural institute for ship arrest to secure maritime claim under commercial proceedings in Ukraine. It investigates the process of establishing such institute in Ukraine and its implementation in accordance with the Law of Ukraine «On Amendments to Certain Legislative Acts of Ukraine on Determination of the Jurisdiction of Cases on Ship Arrest» dd. 20.12.2011 No. 4190-VI and the Law of Ukraine «On Joining Ukraine the International Convention for the Unification of Certain Rules Relating to the Arrest of Sea-Going Ships” dd. 07.09.2011 No. 3702-VI. It is noted that all the coastal states have their own national rules governing relations concerning ship arrest. In different countries, these rules may vary significantly. In today world there is a clear trend to internationalization of law, which implies its unification. Certainly, full unification of the law, including maritime law, is impossible and unlikely to be necessary, but smoothing out such differences is an objective need which has been noted by the international maritime community for a long time. There are detached terms and evidence for ship arrest to secure maritime 37 LEX PORTUS No 6 (14)’2018 claim in accordance with commercial procedural legislation valid for 2012-2017, as well as amendments thereto in late 2017. Attention is drawn to the fact that court practice which took place after updating the procedural law makes it possible to conclude that the courts, while considering the aforesaid category of cases, reduced the number of additional evidence that was previously required in order to prove the possibility of vessel leaving Ukraine, as well as have a more progressive attitude to determining the amount of counterclaim due to ship arrest. The key words: arrest, ship, ship arrest, maritime claims, commercial proceedings, Commercial Procedural Code. Вступ Арешт морських суден завжди мав важливе значення як для держав, так і для приватних учасників міжнародного торговельного мореплавства (судновласників, фрахтувальників, страховиків) (Жорник, 2015, с. 157). Довгий час Україна не була членом жодної з конвенцій щодо арешту суден, і це створювало враження, що наша держава знаходиться десь на узбіччі дороги, якою рухається міжнародне морське співтовариство. Лише 07.09.2011 р. Україна приєдналася до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.09.1952 р., яку було укладено у Брюсселі. Це тоді, коли було прийнято вже нову Конвенцію про арешт суден у Женеві, датовану 1.03.1999 р., яка була підготовлена з урахуванням практики застосування Конвенції 1952 р. (Ремесло, Лебєдєв, 2016). Арешт у торговельному мореплавстві – це примусове затримання судна або вантажу на підставі рішення суду (Hill, 1985). При цьому якщо арешт вантажу здебільшого здійснюється у звичайному цивільно-правовому порядку, то арешт такої категорії майна, як морські судна, у більшості країн має специфічні особливості. Це зумовлене рядом факторів, зокрема, значною вартістю суден, їх здатністю самостійно пересуватися у просторі та переходити з одної юрисдикції до іншої, та, нарешті, тим, що затримання судна навіть на незначний час може спричинити його власникові та/або його законному держателю значних збитків (Kazmi, 1988, с. 67). Питання арештів суден розглядалися у розробках багатьох українських та іноземних правознавців (Н. Брєхова, О. Брильов, С. Голікова, С. Горчаков, І. Жорник, М. Карпова, Т. Короткий, Л. Мащенко, О. Подцерковний, О. Рикова та інші), його характеристиці та визначенню найбільш проблемних практичних аспектів здійснення часто присвячують свої публікації юристи-практики (В. Лебєдєв,