ПОСТРЕФЛЕКСІЯ МУЗИЧНОГО СИНТЕЗУ В ТВОРЧОСТІ КОМПОЗИТОРІВ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Abstract

Актуальність теми дослідження. Стаття присвячена визначенню творчості композиторів, які відрефлектували музично-сценічні досягнення Дягілевських сезонів та створили синтетичні твори як певний рефрен, діалогізуючу тканину музичного синтезу. Глобалізація культури загострила проблему культурного діалогу. Освітній дискурс як персоніфікована форма діалогу культур визначився у сезонах С. Дягілєва, як настанова передання креативних настанов творчості. Постановка проблеми. Проблема інтерпретації діалогу культур в контексті пострефлексії (це концепт, який допомагає осмислити діалогічну систему синтезу мистецтв в інших реаліях культуротворення, які виходять за рамки дягілєвського сценізму) допомогає визначити неперервність традицій культуротворчості. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Філософські аспекти визначення музичної пострефлексії в творчості композиторів, які активно працювали зі сценічним втіленням художнього синтезу піднімалися в роботах О. Соколова, К. Мейєр, В. Петрова, В. Холоповой, О. Зінькевич та ін. Постановка завдання. Завданням даного дослідідження є визначення імпліцитних настанов освітнього дискурсу в музичній культурі ХХ – ХХІ століть. Виклад основного матеріалу. Шостакович приховав цей мотив за фактурою гоголівських героїв, які співають дивними голосами. У Станковича герої безпосередньо наслідували традиції сезонів. Іх імпрези є надзвичайно важливим фактором, щоб побачити, як нова генерація композиторів сформувалася в рамках музичного постімпресіонізму, а також неокласики, здійснили свою музичну реальність, яку можна характеризувати як художній синтез. Паралельно існував світ Шенберга, віденьскої школи, світ першого і другого авангарду, як це зараз описують, то, звичайно, Шнітке був тим стилістом, синтезатором, який міг поєднати і створити свій особливий сплав, а те, що він створив, композитор зазначив як полістилістику. Висновки. Шнітке створює свою міфологему Фауста. Композитор повертає фаустівському міфу його моральний контекст. Більше того, він категорично проти позбавлення людини добра, але вважає, що Гете ідеалізував Фауста, намагається показати його під іншим кутом. Шостакович приховав цей мотив за фактурою гоголівських героїв, які співають дивними голосами. У Станковича герої зовсім не співають, не мають власного голоса – це теж своєрідна пострефлексія на фаустівську тему.