{"title":"乌克兰当代文学中的(非)记忆景观","authors":"Ярослав Поліщук","doi":"10.31743/teka.13377","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Предметом рефлексії у статті є способи присвоєння або ревізії пам’яті, що практиковані в сучасній українській літературі, зокрема в популярній романістиці. Вибрані приклади – це художні тексти останніх років авторства Володимира Лиса, Оксани Забужко, Василя Шкляра, Софії Андрухович, Сергія Жадана, Володимира Рафеєнка та ін. Вони репрезентують різні меморіастичні опції й таким чином засвідчують різнорідність літературних пошуків “віднайдення” традиції, яка стала би ідентичнісним опертям для людини нашого часу. Автор використовує теоретичні концепції місць пам’яті Пєра Нора та не-місць Марка Оже. Українські письменники найчастіше апелюють до освоєних місць, знаковість яких була призабута чи штучно викреслена з колективної пам’яті, – Волині, Галичини, Буковини, Київщини. Простір Сходу (зокрема в контексті війни на Донбасі), навпаки, маркується в популярних романах як набір не-місць, що знеособлюють та деморалізують людину. Однак у романах Сергія Жадана та Володимира Рафеєнка є не тільки констатація фатального впливу не-місць, а й спроби моделювання місць пам’яті, які творять історичний наратив там, де досі його не було.","PeriodicalId":330461,"journal":{"name":"TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych","volume":"375 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2021-12-14","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"2","resultStr":"{\"title\":\"Пейзажі (не)пам’яті в сучасній українській літературі\",\"authors\":\"Ярослав Поліщук\",\"doi\":\"10.31743/teka.13377\",\"DOIUrl\":null,\"url\":null,\"abstract\":\"Предметом рефлексії у статті є способи присвоєння або ревізії пам’яті, що практиковані в сучасній українській літературі, зокрема в популярній романістиці. Вибрані приклади – це художні тексти останніх років авторства Володимира Лиса, Оксани Забужко, Василя Шкляра, Софії Андрухович, Сергія Жадана, Володимира Рафеєнка та ін. Вони репрезентують різні меморіастичні опції й таким чином засвідчують різнорідність літературних пошуків “віднайдення” традиції, яка стала би ідентичнісним опертям для людини нашого часу. Автор використовує теоретичні концепції місць пам’яті Пєра Нора та не-місць Марка Оже. Українські письменники найчастіше апелюють до освоєних місць, знаковість яких була призабута чи штучно викреслена з колективної пам’яті, – Волині, Галичини, Буковини, Київщини. Простір Сходу (зокрема в контексті війни на Донбасі), навпаки, маркується в популярних романах як набір не-місць, що знеособлюють та деморалізують людину. Однак у романах Сергія Жадана та Володимира Рафеєнка є не тільки констатація фатального впливу не-місць, а й спроби моделювання місць пам’яті, які творять історичний наратив там, де досі його не було.\",\"PeriodicalId\":330461,\"journal\":{\"name\":\"TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych\",\"volume\":\"375 1\",\"pages\":\"0\"},\"PeriodicalIF\":0.0000,\"publicationDate\":\"2021-12-14\",\"publicationTypes\":\"Journal Article\",\"fieldsOfStudy\":null,\"isOpenAccess\":false,\"openAccessPdf\":\"\",\"citationCount\":\"2\",\"resultStr\":null,\"platform\":\"Semanticscholar\",\"paperid\":null,\"PeriodicalName\":\"TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych\",\"FirstCategoryId\":\"1085\",\"ListUrlMain\":\"https://doi.org/10.31743/teka.13377\",\"RegionNum\":0,\"RegionCategory\":null,\"ArticlePicture\":[],\"TitleCN\":null,\"AbstractTextCN\":null,\"PMCID\":null,\"EPubDate\":\"\",\"PubModel\":\"\",\"JCR\":\"\",\"JCRName\":\"\",\"Score\":null,\"Total\":0}","platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.31743/teka.13377","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
Пейзажі (не)пам’яті в сучасній українській літературі
Предметом рефлексії у статті є способи присвоєння або ревізії пам’яті, що практиковані в сучасній українській літературі, зокрема в популярній романістиці. Вибрані приклади – це художні тексти останніх років авторства Володимира Лиса, Оксани Забужко, Василя Шкляра, Софії Андрухович, Сергія Жадана, Володимира Рафеєнка та ін. Вони репрезентують різні меморіастичні опції й таким чином засвідчують різнорідність літературних пошуків “віднайдення” традиції, яка стала би ідентичнісним опертям для людини нашого часу. Автор використовує теоретичні концепції місць пам’яті Пєра Нора та не-місць Марка Оже. Українські письменники найчастіше апелюють до освоєних місць, знаковість яких була призабута чи штучно викреслена з колективної пам’яті, – Волині, Галичини, Буковини, Київщини. Простір Сходу (зокрема в контексті війни на Донбасі), навпаки, маркується в популярних романах як набір не-місць, що знеособлюють та деморалізують людину. Однак у романах Сергія Жадана та Володимира Рафеєнка є не тільки констатація фатального впливу не-місць, а й спроби моделювання місць пам’яті, які творять історичний наратив там, де досі його не було.