Рушники затоплених сіл Переяславщини кінця ХІХ – другої половини ХХ ст. у колекції НІЕЗ «Переяслав»

Abstract

У статті аналізується фондова збірка рушників НІЕЗ «Переяслав», які датуються кінцем ХІХ – другою половиною ХХ ст. Мета даного дослідження полягає у висвітленні частини фондової колекції НІЕЗ «Переяслав», зокрема рушників із затоплених сіл Переяславщини, що становлять особливий пласт автохтонної культури. Методологічну основу становлять загальнонаукові принципи і методи дослідження. Серед них – пошуку, аналізу та синтезу, узагальнення, які дозволили дослідити дане питання та розкрити його. Серед фондового зібрання Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» виділяється група рушників із затоплених сіл Переяславщини – всього 89 одиниць. Розділ фондової колекції «Рушники затоплених сіл Переяславщини» почав формуватися з 1960 року. Найбільше надходження припадає на 1969–1973 рр. Колекція рушників сформована за матеріалами етнографічних експедицій Переяслав-Хмельницького історичного музею, які у 1963–1976 рр. працювали на території сіл Андруші, В’юнище, Городище, Зарубенці, Козинці, Комарівка, Підсінне, Циблі. У процесі аналізу матеріалів встановлено, що на даній етнографічній території поширеними були ткані та вишиті рушники. За технікою ткання домоткані рушники діляться на дві групи: двосторонні («дволичко») та односторонні («одноличко»). Для домотканих рушників Переяславщини ХІХ – початку ХХ ст. характерним є геометричні та геометризовані мотиви. Чільне місце в створенні орнаментальних композицій займають чотири та восьми пелюсткові «квіти-розети», з назвами «рожа», «вітрячок», «морока». У групі рушників із орнаментальним мотивом «дерево життя» традиція заповнення вільного поля стала перегукуватися з традицією заповнення поля вишитих рушників рушниковими швами ХVІІІ – початку ХІХ ст. Розглянуті домоткані рушники мали свої особливості в композиційній та орнаментальній побудові. Восновному місцевими майстринями ткання використовувалися геометричні мотиви з двохколірним заповненням.