{"title":"ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ У ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ВІЗІЇ ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ ЛЮДМИЛИ СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ","authors":"Л. Б. Процюк","doi":"10.31471/2304-7402-2022-17(65)-168-175","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті проаналізовано специфіку художнього переосмислення історичної тематики у драматургічній спадщині Людмили Старицької-Черняхівської, простежено її теоретичні погляди на історичну драму. До уваги взято п’єси «Гетьман Дорошенко», «Іван Мазепа», «Останній сніп», «Аппій Клавдій», «Сапфо». Виявлено зв’язок теоретичних постулатів Людмили Старицької-Черняхівської та їх художнього втілення у драматичних творах авторки. Доведено, що художня спадщина письменниці – непересічне явище української літератури. Людмила Старицька-Черняхівська репрезентує поступ національного духа через осягнення національної історії, причому не просто запозичуючи із неї сюжетну основу, а розкриваючи її драматизм через зображення складних характерів, що визначаються й самі визначають хід націй Вказано, що у драматургії письменниці саме національна свідомість і державницькі прагнення відрізняють постаті гетьманів та їхніх прибічників на тлі загалу, наділеного етнічною й релігійною ідентичністю, а відтак, аморфного політично й позбавленого твердих моральних критеріїв. Зазначено, що Людмила Старицька-Черняхівська майстерно й доречно організовує композицію своїх історичних драм. Зроблено висновок, що Людмила Старицька-Черняхівська своїми драматичними творами шукала основ для історичного оптимізму у складну суспільно-політичну добу, сучасницею якої була, а сама драматургія письменниці часто виконувала просвітницьку і пропагандистську роль, була спрямована на зростання національної самосвідомості та повернення українському народові історичної пам’яті.","PeriodicalId":338851,"journal":{"name":"PRECARPATHIAN BULLETIN OF THE SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY Word","volume":"37 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2022-12-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"PRECARPATHIAN BULLETIN OF THE SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY Word","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.31471/2304-7402-2022-17(65)-168-175","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті проаналізовано специфіку художнього переосмислення історичної тематики у драматургічній спадщині Людмили Старицької-Черняхівської, простежено її теоретичні погляди на історичну драму. До уваги взято п’єси «Гетьман Дорошенко», «Іван Мазепа», «Останній сніп», «Аппій Клавдій», «Сапфо». Виявлено зв’язок теоретичних постулатів Людмили Старицької-Черняхівської та їх художнього втілення у драматичних творах авторки. Доведено, що художня спадщина письменниці – непересічне явище української літератури. Людмила Старицька-Черняхівська репрезентує поступ національного духа через осягнення національної історії, причому не просто запозичуючи із неї сюжетну основу, а розкриваючи її драматизм через зображення складних характерів, що визначаються й самі визначають хід націй Вказано, що у драматургії письменниці саме національна свідомість і державницькі прагнення відрізняють постаті гетьманів та їхніх прибічників на тлі загалу, наділеного етнічною й релігійною ідентичністю, а відтак, аморфного політично й позбавленого твердих моральних критеріїв. Зазначено, що Людмила Старицька-Черняхівська майстерно й доречно організовує композицію своїх історичних драм. Зроблено висновок, що Людмила Старицька-Черняхівська своїми драматичними творами шукала основ для історичного оптимізму у складну суспільно-політичну добу, сучасницею якої була, а сама драматургія письменниці часто виконувала просвітницьку і пропагандистську роль, була спрямована на зростання національної самосвідомості та повернення українському народові історичної пам’яті.