Повоєнний розвиток етнографічного туризму в Україні: перспективи та механізми відновлення

Abstract

Стаття присвячена проблемі повоєнного розвитку етнографічного туризму в Україні. Метою праці є дослідити перспективи та механізми відновлення етнографічного туризму на території нашої держави після закінчення воєнного конфлікту. Зроблено аналіз механізмів відродження, стратегій розвитку та функціонування сфери туризму у Ізраїлі, Хорватії та Грузії які також, свого часу, пережили військові дії. Це дозволить більш доцільно сформувати стратегію повоєнного розвитку туризму в Україні, зокрема, й етнографічного. Етнографічний туризм в нашій країні – це досить перспективний вид туризму для розвитку. Сприяють цьому багаті етнографічні ресурси і неповторна історико-культурна спадщина. Розвиваючись, він, є чинником відродження та розвитку національних культур: йде пошук забутих традиційних ремесел, створюються школи майстерності, зберігається та популяризується мова, традиції, обряди та звичаї. В етнографічному туризмі закладено ідею збереження, примноження та передачі нащадкам історико-культурної спадщини. Вище перелічені особливості розвитку етнографічного туризму ведуть до необхідності розробки системи управління даним видом туристичної діяльності, де роль держави пріоритетна, оскільки приватний сектор не зможе повною мірою здійснювати координацію рекламних заходів, сприяти національному етнографічному туристичному продукту в конкурентній боротьбі на міжнародному ринку, особливо, після закінчення війни.