ДЕЗЕРТИРСТВО ЯК ВИЯВ КРИЗИ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ СИСТЕМИ МОБІЛІЗАЦІЇ 1919 року В ЧЕРВОНІЙ АРМІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Abstract

У статті аналізуються причини та процес поширення явища дезертирства у Червоній Армії в період другої радянсько-української війни. Показано соціально-політичні настрої серед мобілізованих українців, що виникли внаслідок примусової мобілізації навесні-влітку 1919 року. Остання розглядається як істотний каталізатор дезертирства. Акцентована увага на світоглядному конфлікті, який виник у свідомості мобілізованих українців-червоноармійців, спричиненого невідповідністю між пропагандистськими гаслами боротьби за світову революцію, соціальну справедливість і реальними умовами в армії та суспільстві. Показані жорстокі методи боротьби з дезертирством у більшовицькій армії та їх виконавці, внаслідок чого дисципліну в армії називали «кривавою». Пропаганда виявилася недієвою, як альтернатива використовувалася система заручництва, загороджувальних загонів тощо. З листопада 1919 р. діяли революційні військові трибунали з необмеженим правом у визначенні форм репресій. У висновках до статті автори узагальнюють та конкретизують причини масового дезертирства мобілізованих українців, наводять окремі підрахунки дослідників щодо кількості дезертирів, констатують, що лише жорстокі методи виявилися найбільш дієвими. Водночас масовий характер дезертирства свідчив про низький рівень підтримки більшовицької влади.