Наративний підхід до проблеми ідентичності особистості в аналітичній філософії

Abstract

Анотація. У статті розглянуто наративний підхід до проблеми ідентичності особистості в аналітичній філософії. Зазначено, що наративний підхід розвивається разом з нормативним на противагу онтологічному погляду на ідентичність. У статті визнається, що нормативний та наративний підходи схожі між собою, оскільки вони обидва розглядають ідентичність особистості як категорію, що ґрунтується на цінностях. Крім того, вони обидва розглядають особистість як суб’єкта діяльності, який усвідомлює свої дії. Проте наративний підхід відрізняється від нормативного. Наративний підхід поглиблює розуміння особистості як суб’єкта діяльності, додаючи, що особистість не лише усвідомлює свої вчинки і може приписати їх собі, але й визначає себе як суб’єкта діяльності. Увесь досвід, набутий особистістю, об’єднується в єдину послідовність подій – у наратив. Отже, він не тільки автобіографічна історія, але й спосіб буття особистості у часі. У статті розкрито такі основні риси наративу: правдоподібність, телеологічність, тематичний зв’язок між подіями, гнучкість, динамічність і соціальну природу. Зазначено, що ідентичність особистості – це єдність Я протягом часу. Отже, ця категорія витлумачується як така, що ґрунтується на практичних засадах. Створюючи автобіографічну історію, особистість усвідомлює себе як унікальну істоту, яка залишається незмінною у часу. Наратив постає як єдина засада ідентичності особистості. У статті охарактеризовано процедуру ре ідентифікації, або характеризації, як механізм збереження ідентичності протягом часу. Отримуючи новий досвід, особистість синтезує його з попереднім. У такий спосіб ідентичність особистості відтворюється і зберігається протягом часу. Оскільки особистість може сформувати і підтримувати єдність свого Я лише в наративі, останній виступає єдиним критерієм ідентичності. У статті розглянуто зауваження, що висуваються до наративного підходу Дж. Девенпортом, Е. Руддом, Г. Стросоном та Д. Шумейкером. Усі аргументи, наведені проти наративного підходу, можна звести до таких: онтологічного, гносеологічного та практичного. Їх окреслено в останній частині статті.