РОЛЬ САМОВРЯДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЛІКАРІВ В УПРАВЛІННІ СФЕРОЮ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Abstract

Стаття висвітлює важливу проблематику місця самоврядних організацій лікарів, як громадських організацій, в публічному управлінні сферою охорони здоров’я в зарубіжних державах. Самоврядування є формою активного громадянства і ґрунтується на принципі субсидіарності, згідно з яким центральний орган має виконувати лише ті завдання, які неможливо виконати на місцевому рівні. Центральна влада має відігравати лише допоміжну роль, що проявляється в делегуванні управління професійною діяльністю лікарів самоврядним та саморегульованим професійним організаціям. Лікарське самоврядування є важливим елементом політичної та соціальної участі в демократичному суспільстві. Такі організації здійснюють роботу з ліцензування, сертифікації, професійної підготовки та перепідготовки, захисту прав лікарів, притягнення до відповідальності за порушення професійної етики або за непрофесіоналізм, оскільки можуть позбавляти права лікарської практики або відсторонювати від роботи на певний період часу. Всі самоврядні професійні лікарські організації/об’єднання мають організаційно-ієрархічну структуру з представництвами в регіонах, містах. Лікарські професійні самоврядні організації є відмінними від інших громадських організацій, профспілок та ін. і розглядаються як суб’єкт публічного управління, якому делеговані владні повноваження від Міністерства охорони здоров’я. Важливими є розподіл обов’язків і відповідальності між органами державної влади, лікарським товариством та професійними асоціаціями, форми їх співпраці. Органи влади залучають представників громадськості, які від імені громадськості і органу влади контролюють діяльність лікарської організації через активну участь в її діяльності.