Pub Date : 2022-12-13DOI: 10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.30
Тетяна Василівна Бєлошапка
Розглянуто нормативно-правову базу та праці науковців, де досліджувались питання історичної ретроспективи та сучасного стану публічного управління у сфері екологічної безпеки України. Наголошується на необхідності екологізації публічного управління та висвітлюються його важливі напрями. Акцентовано увагу на актуальності формування екологічної свідомості суспільства як передумови подальшого сталого розвитку територій та держави. Збереження довкілля та пошук ефективного управління у сфері екологічної безпеки є найгострішою проблемою людства. У статті проаналізовано нормативно-правову базу, що розкриває значення публічного управління у сфері екологічної безпеки. Законодавча база та праці вчених, де досліджувались питання сучасного стану публічного управління у сфері екологічної безпеки. Висвітлено важливі напрями необхідності екологізації публічного управління в наш час. Досліджується роль суспільства та техногенного навантаження та існуючих нормативно-правових актів у створенні нового управління у сфері екологічної безпеки України. В даній статті автором вперше надаються та описуються етапи розвитку публічного управління в сфері екологічної безпеки України, на сучасному етапі розвитку, яке розпочалось з моменту здобуття Україною незалежності. Після проголошення незалежності України розпочалося оновлення усієї системи публічного управління України, формування законодавчої бази, утворення нових і реформування уже наявних владних інститутів. Низка висновків, які є проблемними та підлягають подальшому науковому обговоренню для виявлення можливостей розвитку організаційного механізму публічного управління в сучасних умовах держави. Відновлення актуалізує і посилення впливу принципів сталості та збалансованості соціально-економічного розвитку в повоєнний період. Наведена теза визначає перспективи подальших наукових досліджень за запропонованою у цій статті тематикою.
{"title":"ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКТИВА ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ","authors":"Тетяна Василівна Бєлошапка","doi":"10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.30","DOIUrl":"https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.30","url":null,"abstract":"Розглянуто нормативно-правову базу та праці науковців, де досліджувались питання історичної ретроспективи та сучасного стану публічного управління у сфері екологічної безпеки України. Наголошується на необхідності екологізації публічного управління та висвітлюються його важливі напрями. Акцентовано увагу на актуальності формування екологічної свідомості суспільства як передумови подальшого сталого розвитку територій та держави. Збереження довкілля та пошук ефективного управління у сфері екологічної безпеки є найгострішою проблемою людства. У статті проаналізовано нормативно-правову базу, що розкриває значення публічного управління у сфері екологічної безпеки. Законодавча база та праці вчених, де досліджувались питання сучасного стану публічного управління у сфері екологічної безпеки. Висвітлено важливі напрями необхідності екологізації публічного управління в наш час. Досліджується роль суспільства та техногенного навантаження та існуючих нормативно-правових актів у створенні нового управління у сфері екологічної безпеки України. В даній статті автором вперше надаються та описуються етапи розвитку публічного управління в сфері екологічної безпеки України, на сучасному етапі розвитку, яке розпочалось з моменту здобуття Україною незалежності. Після проголошення незалежності України розпочалося оновлення усієї системи публічного управління України, формування законодавчої бази, утворення нових і реформування уже наявних владних інститутів. Низка висновків, які є проблемними та підлягають подальшому науковому обговоренню для виявлення можливостей розвитку організаційного механізму публічного управління в сучасних умовах держави. Відновлення актуалізує і посилення впливу принципів сталості та збалансованості соціально-економічного розвитку в повоєнний період. Наведена теза визначає перспективи подальших наукових досліджень за запропонованою у цій статті тематикою.","PeriodicalId":409630,"journal":{"name":"Дніпровський науковий часопис публічного управління психології права","volume":"19 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124694642","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-13DOI: 10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.23
Петро Дмитрович Гуйван
Дана наукова стаття присвячена дослідженню темпоральних вимірів при регулюванні відносин щодо укладення та виконання договору роздрібної купівлі-продажу. Вказується, що саме специфіка предмету дозволяє виокремити цей вид правочинів із середовища договірних взаємин стосовно передачі власності, що унормовуються загальними правилами. В роботі приділена спеціальна увага тим правовим нормам відповідного розділу Цивільного кодексу, які викликають неоднозначне реагування серед спеціалістів. Так, піддана критиці невизначеність механізму ч. 3 ст. 700 ЦК України, який встановлює відповідальність продавця за безпідставне невиконання обов’язку щодо перевірки властивостей або демонстрації користування товаром до його купівлі. Вказано на відсутність причинного зв’язку між правопорушенням та юридичним наслідком його – санкцією. Надані пропозиції щодо коригування чинного законодавства. З’ясовані питання про момент і місце передачі товару за договором роздрібної купівлі-продажу. Особливо це важливо для випадків, коли згідно з диспозитивною нормою ст. 704 ЦКУ сторони домовилися про доставку товару покупцеві. В такому разі продавець зобов’язаний доставити його упродовж обумовленого строку за місцем, указаним покупцем, а якщо місце передання товару не вказане, – за місцем проживання чи місцезнаходженням покупця. Подібна доставка має відбутися у строк, про який домовилися сторони. Коли період виконання даного обов’язку не визначено у правочині, товар має бути доставлений у розумний строк. Детально вивчена правова ситуація навколо законодавчого правила, за яким покупець вправі протягом чотирнадцяти днів від часу продажу обміняти непродовольчий товар неналежної якості на аналогічний товар. Проведене дослідження дало змогу визначитися: правило ч. 1 ст. 707 ЦКУ веде мову про обмін речі, дефектність якої можна встановити відразу після її придбання, тобто, за наявності відкритих недоліків. Якщо ж дефект має прихований характер чи виявляється лише в процесі експлуатації, покупець має право вимагати від продавця чи виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі у разі виявлення ним протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов’язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем.
{"title":"СТРОКИ РЕАЛІЗАЦІЇ ВЗАЄМИН ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ДОГОВОРУ РОЗДРІБНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ","authors":"Петро Дмитрович Гуйван","doi":"10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.23","DOIUrl":"https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.23","url":null,"abstract":"Дана наукова стаття присвячена дослідженню темпоральних вимірів при регулюванні відносин щодо укладення та виконання договору роздрібної купівлі-продажу. Вказується, що саме специфіка предмету дозволяє виокремити цей вид правочинів із середовища договірних взаємин стосовно передачі власності, що унормовуються загальними правилами. В роботі приділена спеціальна увага тим правовим нормам відповідного розділу Цивільного кодексу, які викликають неоднозначне реагування серед спеціалістів. Так, піддана критиці невизначеність механізму ч. 3 ст. 700 ЦК України, який встановлює відповідальність продавця за безпідставне невиконання обов’язку щодо перевірки властивостей або демонстрації користування товаром до його купівлі. Вказано на відсутність причинного зв’язку між правопорушенням та юридичним наслідком його – санкцією. Надані пропозиції щодо коригування чинного законодавства. З’ясовані питання про момент і місце передачі товару за договором роздрібної купівлі-продажу. Особливо це важливо для випадків, коли згідно з диспозитивною нормою ст. 704 ЦКУ сторони домовилися про доставку товару покупцеві. В такому разі продавець зобов’язаний доставити його упродовж обумовленого строку за місцем, указаним покупцем, а якщо місце передання товару не вказане, – за місцем проживання чи місцезнаходженням покупця. Подібна доставка має відбутися у строк, про який домовилися сторони. Коли період виконання даного обов’язку не визначено у правочині, товар має бути доставлений у розумний строк. Детально вивчена правова ситуація навколо законодавчого правила, за яким покупець вправі протягом чотирнадцяти днів від часу продажу обміняти непродовольчий товар неналежної якості на аналогічний товар. Проведене дослідження дало змогу визначитися: правило ч. 1 ст. 707 ЦКУ веде мову про обмін речі, дефектність якої можна встановити відразу після її придбання, тобто, за наявності відкритих недоліків. Якщо ж дефект має прихований характер чи виявляється лише в процесі експлуатації, покупець має право вимагати від продавця чи виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі у разі виявлення ним протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов’язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем.","PeriodicalId":409630,"journal":{"name":"Дніпровський науковий часопис публічного управління психології права","volume":"47 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"132776897","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-13DOI: 10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.33
Оксана Володимирівна Гассаб
У статті викладено теоретичні положення про виникнення, сутність та розвиток корпоративної культури, її місце та роль. На основі аналізу ряду вітчизняних та зарубіжних праць проводиться аналіз підходів до визначення корпоративної культури та її розуміння. Досліджено теоретичне обґрунтування психологічних умов розвитку корпоративної культури організації шляхом: а) розробки її теоретичної моделі в єдності ціннісного, діяльнісного, соціального та поведінкового компонентів; б) поєднання корпоративно-культурних цінностей з деонтологічними вимогами професійної поведінки; в) задоволення особистісно-індивідуальних потреб кожного суб’єкта корпоративної культури. В праці ми розглядаємо організаційну культуру, як і культуру в її загальному значенні з точки зору складного суспільного феномену, який відіграє значну роль у життєдіяльності людини: праця, побут, дозвілля, спосіб життя, політичні та релігійні переконання, рівень толерантності і 0т.п., як окремої особистості, так і суспільства загалом, менталітет тісно пов’язані з рівнем розвитку культури. Організаційна культура відноситься до глибинної структури організації, яка ґрунтується на цінностях, нормах та установка, які властиві членам організації. Тобто, організаційна культура має справу із абстракціями. Згадані вище цінності, норми та установки можуть бути не визначеними, тобто вони не обговорюються в організації, але вони існують негласно. При цьому всі члени організації дотримуються їх у взаємодії між собою, в першу чергу, по-друге, при взаємодії із партнерами та клієнтами. Можемо зробити висновок, що організаційна культура впливає на поведінку людей в організації, а, інколи, цінності та установки, які співробітник приймає в організації, переносить їх у своє життя – інтериорізує. У статті організаційна культура розуміється глибинним феноменом структури організації, який виникає в результаті діяльності організації, вертикальних та горизонтальних взаємовідносин працівників організації і є відображенням цінностей та принципів, які існують в певній організації. Крім того, особливість корпоративної культури полягає і в тому, що корпоративні цінності переносяться членами організації у своє приватне життя.
{"title":"НАУКОВІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ","authors":"Оксана Володимирівна Гассаб","doi":"10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.33","DOIUrl":"https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.33","url":null,"abstract":"У статті викладено теоретичні положення про виникнення, сутність та розвиток корпоративної культури, її місце та роль. На основі аналізу ряду вітчизняних та зарубіжних праць проводиться аналіз підходів до визначення корпоративної культури та її розуміння. Досліджено теоретичне обґрунтування психологічних умов розвитку корпоративної культури організації шляхом: а) розробки її теоретичної моделі в єдності ціннісного, діяльнісного, соціального та поведінкового компонентів; б) поєднання корпоративно-культурних цінностей з деонтологічними вимогами професійної поведінки; в) задоволення особистісно-індивідуальних потреб кожного суб’єкта корпоративної культури. В праці ми розглядаємо організаційну культуру, як і культуру в її загальному значенні з точки зору складного суспільного феномену, який відіграє значну роль у життєдіяльності людини: праця, побут, дозвілля, спосіб життя, політичні та релігійні переконання, рівень толерантності і 0т.п., як окремої особистості, так і суспільства загалом, менталітет тісно пов’язані з рівнем розвитку культури. Організаційна культура відноситься до глибинної структури організації, яка ґрунтується на цінностях, нормах та установка, які властиві членам організації. Тобто, організаційна культура має справу із абстракціями. Згадані вище цінності, норми та установки можуть бути не визначеними, тобто вони не обговорюються в організації, але вони існують негласно. При цьому всі члени організації дотримуються їх у взаємодії між собою, в першу чергу, по-друге, при взаємодії із партнерами та клієнтами. Можемо зробити висновок, що організаційна культура впливає на поведінку людей в організації, а, інколи, цінності та установки, які співробітник приймає в організації, переносить їх у своє життя – інтериорізує. У статті організаційна культура розуміється глибинним феноменом структури організації, який виникає в результаті діяльності організації, вертикальних та горизонтальних взаємовідносин працівників організації і є відображенням цінностей та принципів, які існують в певній організації. Крім того, особливість корпоративної культури полягає і в тому, що корпоративні цінності переносяться членами організації у своє приватне життя.","PeriodicalId":409630,"journal":{"name":"Дніпровський науковий часопис публічного управління психології права","volume":"16 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130539384","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-13DOI: 10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.27
А.О. Чернієнко
У статті проаналізовані актуальні процесуальні форми збирання доказів у кримінальному провадженні, які використовуються сторонами кримінального провадження. Акцентовано увагу на тому, що деякі із процесуальних форм збирання доказів у кримінальному провадженні не регламентовані кримінальним процесуальним законодавством та не містять чітко визначених вимог, порядку застосування тощо. Наголошено на тому, що правова регламентація запиту як важливого інструменту доказування у кримінальному провадженні для сторони захисту і сторони обвинувачення в діючому законодавстві нашої краї має суттєві відмінності та може впливати на кінцевий результат, а саме якість отримання необхідної інформації та її використання у відповідному кримінальному провадженні. Зазначено, що у кримінальному процесуальному законодавстві України, а також Законі України «Про прокуратуру» недостатньо регламентовано питання запиту для сторони обвинувачення, зокрема для прокурора у кримінальному провадженні. На відміну від цього, в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» регламентовано питання адвокатського запиту, вимоги до осіб, які його отримують, строки надання відповіді тощо. Окрім цього, у Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачається адміністративна відповідальність за неправомірну відмову в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності. Констатовано, що вищевказана різниця у правовій регламентації запиту в кримінальному провадженні створює нерівнозначність щодо змагальності сторін як однієї із обов’язкових засад кримінального провадження. Проаналізоване профільне законодавство Національного антикорупційного бюро України. Зазначено про імовірні ризики запровадження більш детальної регламентації запиту для сторони обвинувачення. Підсумована необхідність законодавчого врегулювання дослідженого питання.
{"title":"ЗАПИТ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ","authors":"А.О. Чернієнко","doi":"10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.27","DOIUrl":"https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.27","url":null,"abstract":"У статті проаналізовані актуальні процесуальні форми збирання доказів у кримінальному провадженні, які використовуються сторонами кримінального провадження. Акцентовано увагу на тому, що деякі із процесуальних форм збирання доказів у кримінальному провадженні не регламентовані кримінальним процесуальним законодавством та не містять чітко визначених вимог, порядку застосування тощо. Наголошено на тому, що правова регламентація запиту як важливого інструменту доказування у кримінальному провадженні для сторони захисту і сторони обвинувачення в діючому законодавстві нашої краї має суттєві відмінності та може впливати на кінцевий результат, а саме якість отримання необхідної інформації та її використання у відповідному кримінальному провадженні. Зазначено, що у кримінальному процесуальному законодавстві України, а також Законі України «Про прокуратуру» недостатньо регламентовано питання запиту для сторони обвинувачення, зокрема для прокурора у кримінальному провадженні. На відміну від цього, в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» регламентовано питання адвокатського запиту, вимоги до осіб, які його отримують, строки надання відповіді тощо. Окрім цього, у Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачається адміністративна відповідальність за неправомірну відмову в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності. Констатовано, що вищевказана різниця у правовій регламентації запиту в кримінальному провадженні створює нерівнозначність щодо змагальності сторін як однієї із обов’язкових засад кримінального провадження. Проаналізоване профільне законодавство Національного антикорупційного бюро України. Зазначено про імовірні ризики запровадження більш детальної регламентації запиту для сторони обвинувачення. Підсумована необхідність законодавчого врегулювання дослідженого питання.","PeriodicalId":409630,"journal":{"name":"Дніпровський науковий часопис публічного управління психології права","volume":"99 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124105588","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-13DOI: 10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.24
Олексій Михайлович Гумін
Мета статті полягає в аналізі наклепу як соціально-морального та психологічного явища, яке своїми діями принижує честь і гідність особи і призводить до негативних наслідків. В статті вказується, що Конституція України проголошує невід’ємне право людини на її свободу, честь, гідність, недоторканність і безпеку. Вона надає широкі права кожному громадянинові на свободу думки і слова, на вільне вираження поглядів і переконань. В статті наголошується, що серед правопорушень які спрямовані на приниження честі і гідності особи суттєву роль відіграє наклеп як форма морально-психологічного насильства, що призводить до морально-психологічних страждань які зазнала особа в результаті протиправної поведінки щодо неї, членів її сім’ї, чи близьких родичів. Основний закон надає право кожній особі на судовий захист спрямований щодо спростування недостовірної інформації про себе і членів своєї сім’ї. В статті підкреслюється, що окрім Конституції України права і свободи людини захищає Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України, інші нормативно правові акти. КК України стоїть також на сторожі захисту честі, гідності та ділової репутації. В статті наголошується, що наклеп як суспільно небезпечна дія яка принижує честь і гідність людини залишає глибокі рани в свідомості, емоційній та духовно-моральній сфері індивіда. В статті встановлено, що наклеп як форма морально-психологічного насильства визиває численні дискусії серед вчених. На даний час переважають концепції представники яких заперечують криміналізацію наклепу та його юридичну відповідальність. Вони заявляють про те, що у ЦК України існують норми які захищають честь і гідність особи від наклепу, а тому включати цю норму в КК України не слід. Автор статті наголошує на тому, що наклеп як суспільно-небезпечне, антиправове, антигуманне, антиморальне, антикультурне і антиестетичне явище спрямоване на приниження честі і гідності людини, що наносить глибокі рани її психіці та призводить до моральних страждань, а іноді й до трагічних наслідків, повинно характеризуватись законодавцем як кримінальне правопорушення, а винні особи притягуватись до кримінальної відповідальності. В статті обґрунтовується, що кримінальна відповідальність за наклеп виступає як важливий чинник превентивного попередження цілого ряду правопорушень які іноді призводять до трагічних наслідків. В статті вказується, що сучасні ЗМІ повинні більш активно вести боротьбу спрямовану на загальнокультурне і морально-правове виховання населення, але в останній час спостерігається погоня деяких ЗМІ за так званими «жареними» фактами та подіями і тому з їх поля зору випадає критичний аналіз фактів наклепу, допомоги правоохоронним органам у виявленні винних осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності. В статті встановлено, що наклеп – це ганебна поведінка, що свідчить про низький морально-етичний та культурний рівень осіб які його здійснюють. Норми моралі та цивільно-правові засоби не можуть повністю виконати роль не тільки стримуюючого фа
{"title":"НАКЛЕП ЯК ФОРМА МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО НАСИЛЬСТВА (КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)","authors":"Олексій Михайлович Гумін","doi":"10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.24","DOIUrl":"https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.24","url":null,"abstract":"Мета статті полягає в аналізі наклепу як соціально-морального та психологічного явища, яке своїми діями принижує честь і гідність особи і призводить до негативних наслідків. В статті вказується, що Конституція України проголошує невід’ємне право людини на її свободу, честь, гідність, недоторканність і безпеку. Вона надає широкі права кожному громадянинові на свободу думки і слова, на вільне вираження поглядів і переконань. В статті наголошується, що серед правопорушень які спрямовані на приниження честі і гідності особи суттєву роль відіграє наклеп як форма морально-психологічного насильства, що призводить до морально-психологічних страждань які зазнала особа в результаті протиправної поведінки щодо неї, членів її сім’ї, чи близьких родичів. Основний закон надає право кожній особі на судовий захист спрямований щодо спростування недостовірної інформації про себе і членів своєї сім’ї. В статті підкреслюється, що окрім Конституції України права і свободи людини захищає Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України, інші нормативно правові акти. КК України стоїть також на сторожі захисту честі, гідності та ділової репутації. В статті наголошується, що наклеп як суспільно небезпечна дія яка принижує честь і гідність людини залишає глибокі рани в свідомості, емоційній та духовно-моральній сфері індивіда. В статті встановлено, що наклеп як форма морально-психологічного насильства визиває численні дискусії серед вчених. На даний час переважають концепції представники яких заперечують криміналізацію наклепу та його юридичну відповідальність. Вони заявляють про те, що у ЦК України існують норми які захищають честь і гідність особи від наклепу, а тому включати цю норму в КК України не слід. Автор статті наголошує на тому, що наклеп як суспільно-небезпечне, антиправове, антигуманне, антиморальне, антикультурне і антиестетичне явище спрямоване на приниження честі і гідності людини, що наносить глибокі рани її психіці та призводить до моральних страждань, а іноді й до трагічних наслідків, повинно характеризуватись законодавцем як кримінальне правопорушення, а винні особи притягуватись до кримінальної відповідальності. В статті обґрунтовується, що кримінальна відповідальність за наклеп виступає як важливий чинник превентивного попередження цілого ряду правопорушень які іноді призводять до трагічних наслідків. В статті вказується, що сучасні ЗМІ повинні більш активно вести боротьбу спрямовану на загальнокультурне і морально-правове виховання населення, але в останній час спостерігається погоня деяких ЗМІ за так званими «жареними» фактами та подіями і тому з їх поля зору випадає критичний аналіз фактів наклепу, допомоги правоохоронним органам у виявленні винних осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності. В статті встановлено, що наклеп – це ганебна поведінка, що свідчить про низький морально-етичний та культурний рівень осіб які його здійснюють. Норми моралі та цивільно-правові засоби не можуть повністю виконати роль не тільки стримуюючого фа","PeriodicalId":409630,"journal":{"name":"Дніпровський науковий часопис публічного управління психології права","volume":"42 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125725214","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-13DOI: 10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.34
Анастасія Ігорівна Джулай
У статті презентовано основні результати емпіричного дослідження особливостей розвитку емоційного інтелекту майбутніх психологів. Зазначається, що емоційний інтелект практичних психологів – це складне інтегративне утворення, яке визначається здатністю усвідомлювати, розуміти та контролювати власні емоційні стани, емоції та почуття інших у процесі міжособистісної взаємодії, що зумовлює успішність їхньої майбутньої професійної діяльності. Як з’ясувалось, найбільший вплив на розвиток емоційного інтелекту майбутніх психологів, окрім гармонійного співвідношення його компонентів (ідентифікації емоції, емоційної фасилітації, розуміння емоцій та управління емоціями), мають такі показники як ситуативна рефлексія та емпатія. Розвиток окремих його компонентів має свої особливості. Ідентифікація емоцій та їхнє розуміння обстежуваними залежить більшою мірою від ситуативної рефлексії та емпатії, а емоційна фасилітація й управління емоціями – від емоційної врівноваженості. Такі взаємозв’язки доводять, що осмислення власних емоцій і почуттів та глибоке розуміння складних емоційних комплексів інших людей пов’язане з уважністю до емоційних виявів та схильністю до співпереживання, а вміння свідомо впливати на власний емоційний стан і викликати певні почуття у оточуючих – із можливістю ефективно нейтралізувати вплив негативних емоцій. Завдяки результатам дослідження можна визначити, що для активізації розвитку емоційного інтелекту майбутніх психологів необхідно особливу увагу звернути на навчання їх навичкам управління емоціями, як власними, так і чужими, глибокого аналізу минулих ситуацій та планування майбутніх подій, розв’язанні конфліктів на основі партнерських відносин, фокусування на першочерговому вирішенні проблем і використанні емоційної підтримки оточуючих як ефективного ресурсу подолання різноманітних труднощів.
{"title":"ПРО РЕЗУЛЬТАТИ ЕМПІРІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ","authors":"Анастасія Ігорівна Джулай","doi":"10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.34","DOIUrl":"https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.34","url":null,"abstract":"У статті презентовано основні результати емпіричного дослідження особливостей розвитку емоційного інтелекту майбутніх психологів. Зазначається, що емоційний інтелект практичних психологів – це складне інтегративне утворення, яке визначається здатністю усвідомлювати, розуміти та контролювати власні емоційні стани, емоції та почуття інших у процесі міжособистісної взаємодії, що зумовлює успішність їхньої майбутньої професійної діяльності. Як з’ясувалось, найбільший вплив на розвиток емоційного інтелекту майбутніх психологів, окрім гармонійного співвідношення його компонентів (ідентифікації емоції, емоційної фасилітації, розуміння емоцій та управління емоціями), мають такі показники як ситуативна рефлексія та емпатія. Розвиток окремих його компонентів має свої особливості. Ідентифікація емоцій та їхнє розуміння обстежуваними залежить більшою мірою від ситуативної рефлексії та емпатії, а емоційна фасилітація й управління емоціями – від емоційної врівноваженості. Такі взаємозв’язки доводять, що осмислення власних емоцій і почуттів та глибоке розуміння складних емоційних комплексів інших людей пов’язане з уважністю до емоційних виявів та схильністю до співпереживання, а вміння свідомо впливати на власний емоційний стан і викликати певні почуття у оточуючих – із можливістю ефективно нейтралізувати вплив негативних емоцій. Завдяки результатам дослідження можна визначити, що для активізації розвитку емоційного інтелекту майбутніх психологів необхідно особливу увагу звернути на навчання їх навичкам управління емоціями, як власними, так і чужими, глибокого аналізу минулих ситуацій та планування майбутніх подій, розв’язанні конфліктів на основі партнерських відносин, фокусування на першочерговому вирішенні проблем і використанні емоційної підтримки оточуючих як ефективного ресурсу подолання різноманітних труднощів.","PeriodicalId":409630,"journal":{"name":"Дніпровський науковий часопис публічного управління психології права","volume":"116 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130164588","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-13DOI: 10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.32
Василь Іванович Черниш
Цільова спрямованість дослідження проблеми публічного контролю визначена необхідністю формування теоретико-методологічних засад публічного адміністрування у контексті сучасної парадигми суспільного розвитку – системного перезавантаження влади й відповідно – форм і методів публічного контролю. Зростаюча складність і динамічність політичних змін, що відбуваються в Україні, вплив зовнішнього середовища, що підвищує рівень конкуренції на ринках товарів, послуг, капіталу і робочої сили вимагає зусиль зі створення ефективного державного механізму розробки, аналізу, впровадження, контролю. Успішність публічного управління визначається інтенсивністю застосування новітніх підходів і методів аналізу, планування й контролю публічноуправлінської діяльності, а також організаційних структур і інформаційних систем. В сучасних умовах змінюється сутність і зміст публічного контролю, що вимагає принципово-нового підходу щодо реалізації функцій, повноважень як загальної так і спеціальної компетенції. Доведено, що здійснення публічного контролю є однією з необхідних умов становлення демократичної, правової держави та розвитку громадянського суспільства відповідно до європейських цінностей. У статті акцентовано увагу на формах публічного контролю та особливостях сучасних наукових підходів до раціоналізації механізмів публічного контролю. Встановлено, шо публічний контроль виступає інтегративним поняттям, шо поєднує державний, громадський, неурядовий, цивільний, політичний та інші форми контролюючого впливу на систему суспільних відносин. Запропоновано визначати місію публічного контролю у контексті неухильного забезпечення органами влади конституційних прав і обов’язків громадян, повноважень інститутів управління, реалізації конституційних принципів функціонування держави. Розглянута доцільність запровадження спеціальних механізмів забезпечення публічного контролю, як в системі стабільного стану системи публічного управління, так і в особливих умовах, зокрема, в умовах воєнного стану.
{"title":"СУЧАСНА ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ КОНСТИТУЦІЙНИХ ЗМІН: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ","authors":"Василь Іванович Черниш","doi":"10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.32","DOIUrl":"https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.32","url":null,"abstract":"Цільова спрямованість дослідження проблеми публічного контролю визначена необхідністю формування теоретико-методологічних засад публічного адміністрування у контексті сучасної парадигми суспільного розвитку – системного перезавантаження влади й відповідно – форм і методів публічного контролю. Зростаюча складність і динамічність політичних змін, що відбуваються в Україні, вплив зовнішнього середовища, що підвищує рівень конкуренції на ринках товарів, послуг, капіталу і робочої сили вимагає зусиль зі створення ефективного державного механізму розробки, аналізу, впровадження, контролю. Успішність публічного управління визначається інтенсивністю застосування новітніх підходів і методів аналізу, планування й контролю публічноуправлінської діяльності, а також організаційних структур і інформаційних систем. В сучасних умовах змінюється сутність і зміст публічного контролю, що вимагає принципово-нового підходу щодо реалізації функцій, повноважень як загальної так і спеціальної компетенції. Доведено, що здійснення публічного контролю є однією з необхідних умов становлення демократичної, правової держави та розвитку громадянського суспільства відповідно до європейських цінностей. У статті акцентовано увагу на формах публічного контролю та особливостях сучасних наукових підходів до раціоналізації механізмів публічного контролю. Встановлено, шо публічний контроль виступає інтегративним поняттям, шо поєднує державний, громадський, неурядовий, цивільний, політичний та інші форми контролюючого впливу на систему суспільних відносин. Запропоновано визначати місію публічного контролю у контексті неухильного забезпечення органами влади конституційних прав і обов’язків громадян, повноважень інститутів управління, реалізації конституційних принципів функціонування держави. Розглянута доцільність запровадження спеціальних механізмів забезпечення публічного контролю, як в системі стабільного стану системи публічного управління, так і в особливих умовах, зокрема, в умовах воєнного стану.","PeriodicalId":409630,"journal":{"name":"Дніпровський науковий часопис публічного управління психології права","volume":"68 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121629590","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-13DOI: 10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.25
Юлія Борисівна Комаринська
В цивілізованому, демократичному суспільстві визначним є верховенство права. Саме тому, на шляху України до європейської спільноти необхідним є не лише модернізація політичних та економічних засад державної політики, подолання технологічної відсталості, розробка та реалізація новітніх технологій, створення нових робочих місць, тощо, а й реформування та вдосконалення методів боротьби із кримінальними правопорушеннями, що посягають на права громадян. Кримінальні правопорушення, пов’язані із домашнім насильством мають широкий резонанс не лише у зв’язку із небезпекою, яку воно несе життю та здоров’ю осіб, що стають учасниками таких подій, а й у зв’язку із тим, що вони наносять шкоду здоровому розвитку дітей та підлітків, перешкоджають формуванню сімейних цінностей в суспільстві. Збільшення вчинення таких кримінальних правопорушень негативно впливає на соціальний розвиток країни та на забезпечення різноманітних гуманітарних потреб населення. Подоланню такого суспільно небезпечного явища як насильство в загальному розумінні та домашнє насильство зокрема, сприяє модернізація та вдосконалення процесу розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із ним. На сьогодні потребують вдосконалення механізми реагування державних інституцій на прояви домашнього насильства, процес притягнення винуватців до відповідальності, зокрема кримінальної, та відповідно вдосконалення процесу судового розгляду відповідних проваджень. Така діяльність, в свою чергу, передбачає розробку нових методик із розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, які повинні враховувати все різноманіття способів його вчинення та приховування, мотиви вчинення насильницьких дій, місця та механізм вчинення протиправних діянь, тобто всі криміналістичні та кримінально-правові характеристики кримінального правопорушення. Визначальними для створення ефективної методики розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством є пізнання процесів, що відбуваються під час вчинення зазначених кримінальних правопорушень, визначення причинно-наслідкових зав’язків між учасниками події, виокремлення закономірностей відображення такої діяльності у матеріальному середовищі, узагальнення та систематизація особистісних характеристик як кривдника так і жертви.
{"title":"КРИМІНАЛІСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ДОМАШНІМ НАСИЛЬСТВОМ","authors":"Юлія Борисівна Комаринська","doi":"10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.25","DOIUrl":"https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.25","url":null,"abstract":"В цивілізованому, демократичному суспільстві визначним є верховенство права. Саме тому, на шляху України до європейської спільноти необхідним є не лише модернізація політичних та економічних засад державної політики, подолання технологічної відсталості, розробка та реалізація новітніх технологій, створення нових робочих місць, тощо, а й реформування та вдосконалення методів боротьби із кримінальними правопорушеннями, що посягають на права громадян. Кримінальні правопорушення, пов’язані із домашнім насильством мають широкий резонанс не лише у зв’язку із небезпекою, яку воно несе життю та здоров’ю осіб, що стають учасниками таких подій, а й у зв’язку із тим, що вони наносять шкоду здоровому розвитку дітей та підлітків, перешкоджають формуванню сімейних цінностей в суспільстві. Збільшення вчинення таких кримінальних правопорушень негативно впливає на соціальний розвиток країни та на забезпечення різноманітних гуманітарних потреб населення. Подоланню такого суспільно небезпечного явища як насильство в загальному розумінні та домашнє насильство зокрема, сприяє модернізація та вдосконалення процесу розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із ним. На сьогодні потребують вдосконалення механізми реагування державних інституцій на прояви домашнього насильства, процес притягнення винуватців до відповідальності, зокрема кримінальної, та відповідно вдосконалення процесу судового розгляду відповідних проваджень. Така діяльність, в свою чергу, передбачає розробку нових методик із розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, які повинні враховувати все різноманіття способів його вчинення та приховування, мотиви вчинення насильницьких дій, місця та механізм вчинення протиправних діянь, тобто всі криміналістичні та кримінально-правові характеристики кримінального правопорушення. Визначальними для створення ефективної методики розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством є пізнання процесів, що відбуваються під час вчинення зазначених кримінальних правопорушень, визначення причинно-наслідкових зав’язків між учасниками події, виокремлення закономірностей відображення такої діяльності у матеріальному середовищі, узагальнення та систематизація особистісних характеристик як кривдника так і жертви.","PeriodicalId":409630,"journal":{"name":"Дніпровський науковий часопис публічного управління психології права","volume":"121 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131900956","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-13DOI: 10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.22
Валерій Павлович Власенко
У статті розглянуто підходи до розуміння публічного та приватного права, теорії поділу права на публічне та приватне у національній і зарубіжних правових доктринах. Існування різних точок зору щодо даного поділу залежить від різних методологічних підходів до розуміння права. Встановлено, що у зарубіжних правових доктринах континентального права відмежування публічного права від приватного є складним і спірним питанням, але практично необхідним стосовно питання про те, яким правовим шляхом слід рухатись під час вирішення юридичних спорів. На підставі розглянутих загальнотеоретичних аспектів поділу права на публічне та приватне вдалося виокремити та охарактеризувати його критерії. Зокрема, критеріями даного поділу є: критерій інтересів, підпорядкування суб’єкта права іншому суб’єкту владних повноважень, предмету і методу правового регулювання суспільних відносин, повноважень, критерій санкції та функціональний критерій. Визначено те, що поділ права на публічне і приватне має як теоретичну, так і практичну цінність. У теоретичному аспекті такий поділ відображає засади права, його місце та визначальні цінності в суспільстві. Практична цінність полягає в тому, що такий поділ права впливає на різні сфери юридичної практики, знаходячи своє використання у правотворчій, правозастосовній, правоохоронній та правоінтерпретаційній юридичній діяльності.
{"title":"ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОДІЛУ ПРАВА НА ПУБЛІЧНЕ ТА ПРИВАТНЕ У НАЦІОНАЛЬНІЙ І ЗАРУБІЖНИХ ПРАВОВИХ ДОКТРИНАХ","authors":"Валерій Павлович Власенко","doi":"10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.22","DOIUrl":"https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.22","url":null,"abstract":"У статті розглянуто підходи до розуміння публічного та приватного права, теорії поділу права на публічне та приватне у національній і зарубіжних правових доктринах. Існування різних точок зору щодо даного поділу залежить від різних методологічних підходів до розуміння права. Встановлено, що у зарубіжних правових доктринах континентального права відмежування публічного права від приватного є складним і спірним питанням, але практично необхідним стосовно питання про те, яким правовим шляхом слід рухатись під час вирішення юридичних спорів. На підставі розглянутих загальнотеоретичних аспектів поділу права на публічне та приватне вдалося виокремити та охарактеризувати його критерії. Зокрема, критеріями даного поділу є: критерій інтересів, підпорядкування суб’єкта права іншому суб’єкту владних повноважень, предмету і методу правового регулювання суспільних відносин, повноважень, критерій санкції та функціональний критерій. Визначено те, що поділ права на публічне і приватне має як теоретичну, так і практичну цінність. У теоретичному аспекті такий поділ відображає засади права, його місце та визначальні цінності в суспільстві. Практична цінність полягає в тому, що такий поділ права впливає на різні сфери юридичної практики, знаходячи своє використання у правотворчій, правозастосовній, правоохоронній та правоінтерпретаційній юридичній діяльності.","PeriodicalId":409630,"journal":{"name":"Дніпровський науковий часопис публічного управління психології права","volume":"20 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"114627885","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-13DOI: 10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.31
Тетяна Олегівна Дробахіна
У статті вивчено декілька підходів до визначення категорії «креативні індустрії» провідними міжнародними організаціями, що підтримують розвиток креативних індустрій, виокремлено відмінності між цими визначеннями, базуючись на інформації з першоджерел. Запропоновано авторську модель типологізації креативних індустрій з чотирьох рівнів на основі визначення UNESCO. Надано стислий опис етапів розвитку практик та нормативного регулювання у сфері креативних індустрій в Україні в період 2014-2022 років. Як результат узагальнення визначень авторитетних міжнародних організацій і норм вітчизняного законодавства запропонований авторський підхід до розуміння «креативних індустрій як об’єкту публічного управління»: комплекс видів економічної діяльності, метою яких є створення доданої вартості і робочих місць на певній території чи у громаді через культурне (мистецьке) та/або креативне вираження, які поєднують у собі створення, виробництво та комерціалізацію творчого змісту, що має нематеріальний та культурний характер, як правило, захищений авторським правом і може мати форму товару або послуги. За результатами дослідження стану культури та креативних індустрій під час війни встановлено, що: креативні індустрії мають шанс стати двигуном відновлення України після війни; до пріоритетних заходів від держави і донорів, які можуть допомогти креативним індустріям вижити під час війни та відновитися після неї належать «гранти на проєкти», розроблення Державної стратегії розвитку креативних індустрій, промоція українського креативного продукту за кордоном; пріоритетність сектору культури має бути наряду з повоєнним відновленням міст та інфраструктури. Викладені у статті матеріали є основою для подальших досліджень щодо формування комплексу методико-технологічного забезпечення процесів розвитку креативних індустрій на регіональному та локальному рівнях.
{"title":"КРЕАТИВНІ ІНДУСТРІЇ ЯК ОБ’ЄКТ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ І ТИПОЛОГІЗАЦІЇ","authors":"Тетяна Олегівна Дробахіна","doi":"10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.31","DOIUrl":"https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.4.31","url":null,"abstract":"У статті вивчено декілька підходів до визначення категорії «креативні індустрії» провідними міжнародними організаціями, що підтримують розвиток креативних індустрій, виокремлено відмінності між цими визначеннями, базуючись на інформації з першоджерел. Запропоновано авторську модель типологізації креативних індустрій з чотирьох рівнів на основі визначення UNESCO. Надано стислий опис етапів розвитку практик та нормативного регулювання у сфері креативних індустрій в Україні в період 2014-2022 років. Як результат узагальнення визначень авторитетних міжнародних організацій і норм вітчизняного законодавства запропонований авторський підхід до розуміння «креативних індустрій як об’єкту публічного управління»: комплекс видів економічної діяльності, метою яких є створення доданої вартості і робочих місць на певній території чи у громаді через культурне (мистецьке) та/або креативне вираження, які поєднують у собі створення, виробництво та комерціалізацію творчого змісту, що має нематеріальний та культурний характер, як правило, захищений авторським правом і може мати форму товару або послуги. За результатами дослідження стану культури та креативних індустрій під час війни встановлено, що: креативні індустрії мають шанс стати двигуном відновлення України після війни; до пріоритетних заходів від держави і донорів, які можуть допомогти креативним індустріям вижити під час війни та відновитися після неї належать «гранти на проєкти», розроблення Державної стратегії розвитку креативних індустрій, промоція українського креативного продукту за кордоном; пріоритетність сектору культури має бути наряду з повоєнним відновленням міст та інфраструктури. Викладені у статті матеріали є основою для подальших досліджень щодо формування комплексу методико-технологічного забезпечення процесів розвитку креативних індустрій на регіональному та локальному рівнях.","PeriodicalId":409630,"journal":{"name":"Дніпровський науковий часопис публічного управління психології права","volume":"20 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130853406","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：