Українське село напередодні катастрофи: епістолярний автопортрет (1926-1928 рр.)

Abstract

Мета статті – піддати сумніву уявлення, що українське пореволюційне село було відсталим, неписьменним, аполітичним гальмом соціального прогресу. Наукова новизна. Запропонована альтернатива давній традиції дослідження свідомості українського селянства за документами, матеріалами та наративами компартійних вождів, «радянського» чиновництва, комуністичної преси, відомчої статистики. Здійснена спроба відтворити ментальну карту села і систему цінностей українського селянства за текстами самих селян. Продемонстровані влучність, дотепність, колоритність, практичність селянинової думки та селянинового слова. Висновки. Аналіз селянських листів до газети «Радянське село» 1926-1928 рр. дозволяє стверджувати, що українське пореволюційне село було: тотально українським своєю мовою, культурою та світоглядом; маскулінним; глибоко індивідуалістичним; модернізованим на рівні оперативної діяльності та патріархальним психологічно; сповненим самоповаги; витривалим; ображеним та іронічним; антикомуністичним; антимосковським; лояльним до держави й одноразово гіперкритичним до неї; з власним баченням необхідних змін. Узагальнивши чисельні пропозиції кількох сотень селян-дописувачів, можна побачити продуману програму вимог, свого роду селянську конституцію. Її головні положення: відмова від «класового принципу» в оподаткуванні; відмова від політики «ножиць» цін і повернення до економічно обґрунтованої цінової політики; скасування державної монополії на зовнішню торгівлю; пропорційне представництво робітників і селян в усіх органах влади; реальне виконання проголошеної програми загальної початкової освіти, широкий доступ до середньої та вищої освіти; реальне проведення українізації управлінського апарату. Протистояння бідняцької та заможної частини селянства не було «класовою боротьбою» сільських комунарів зі світом капіталу. В основі ворожнечі бідноти з «куркулями» лежало прагнення розширити своє землекористування і самим стати повноцінними хазяями. З весни 1928 р. перед лицем повномасштабного державного терору село об’єдналося та демонструвало відверту ворожість компартійній владі. Значного поширення набуло чекання війни і «нової революції».