CHRESTOMATY OF THE TREATMENT OF INGUINAL HERNIA

Abstract

      Хірургічне лікування пахвинних гриж на сьогодні не має альтернативи. Операції з цього приводу за частотою посідають перше місце серед планових хірургічних втручань як у нашій країні, так і за кордоном. Це зумовлює медичну й соціальну значущість проблеми.         У статті проведений історичний екскурс розвитку лікування пахових гриж, починаючи з древніх часів і до сьогодення.        Підсумок досягнень медицини в лікуванні гриж схематично окреслив Оганес Зардарян (2019): Авіцена, який жив приблизно на початку ХI століття, запропонував застосовувати аускультацію для диференціальної діагностики грижі й гідроцеле. Уільям Саличет, який жив в 1250 році, був прихильником збереження яєчка при герніотомії. Роланд з Парми у 1383 році запропонував вправляти защемлені грижі хворим лежачи на спині з незначно піднятим догори тазом. Гай де Шауляк, який проживав у XIV столітті, автор книги «Chirugia Magna», помітив різницю між пахвинною і стегновою грижами. Він, так само як і Роланд, вірив у ручне вправлення грижі в положенні Тренделенбурга. Габріель Фаллопій – відомий анатом, який вивчав жіночу статеву систему і описав фаллопієві труби, внаслідок спостережень відзначив високу розповсюдженість гриж у співаків і монахів. Лоренц Гейстер, який проживав в Амстердамі у XVIII столітті, зробив перший опис прямої пахвинної грижі. Петрус Кампер з Лейдена приблизно в той же час, що і Гейстер, описав ретельну хірургічну анатомію пахвинної грижі і поверхневий листок, який з передньої стінки безпосередньо переходить у відповідну фасцію стегна, промежини і в м’язову оболонку – фасція Кампера. Франц Гессельбах описав зв’язку, яка отримала його ім’я, а також трикутник – місце виходу прямих пахвинних гриж. У середині XIX століття брати Мейо запропонували спосіб операції пупкових гриж шляхом утворення дуплікатури апоневрозу в горизонтальному напрямку. У той же час український хірург Кирило Михайлович Сапежко запропонував свій метод створення дуплікатури у вертикальному напрямку з накладанням поодиноких, а не П-подібних швів.            Звичайно, це не повний перелік досягнень медицини за тисячоліття, але він дає певне уявлення про розвиток хірургії пахвинних гриж у світі.         Висновки. Важливим етапом подальшого розвитку хірургії пахвинних гриж є експериментальна розробка і впровадження у клінічну практику синтетичних та алопластичних матеріалів, застосування яких дозволить значно знизити відсоток рецидивів. На сучасному етапі хірургії гриж, починаючи з 80-х років ХХ століття, підхід до лікування став диференційованим у кожному конкретному випадку, а методикою алопластики пахових гриж, яка стала «золотим стандартом», володіють практично всі хірурги сьогодення.