{"title":"КАТЕГОРІЯ МУЗИЧНОЇ МОВИ У СУЧАСНОМУ МУЗИКОЗНАВСТВІ","authors":"Sun Xiran","doi":"10.31723/2524-0447-2023-38-13","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Мета даної статті – виявити провідні підходи до явища музичної мови, що здатні надавати достатні критерії оцінки логічно-поняттєвих складових музично-творчої системи в різних її жанрових проявах, зокрема у галузі оперної творчості. Методологія роботи зумовлюється розвитком імагологічного підходу до явища музичної мови, до якого включені семіологічні та естетико-психологічні характеристики. Теоретичний аналіз передбачає розвиток категорій жанру, стилю, композиції; певна увага приділяється дискурсивному методу у музикознавстві та музичній творчості. Наукова новизна даної статті визначається теоретичною актуалізацію мовознавчих аспектів сучасного музикознавства. Оновлюється системний дискурсивний принцип вивчення музичної мови у єдності з музичним мовленням, у контексті загальної логіки музичної композиції, у зв’язку зі специфічними музичними поняттями; провідною одиницею музичної мови –мовлення виступає образ, як те, що і мислиться, й звучить, має і певні знакові, і значимі якості. У висновках статті зазначається, що образна природа музичної мови, як те, що найбільше визначає її семіологічну специфіку та художню своєрідність, найповніше розкривається в оперній творчості, оскільки жанрова сфера опера надає допоміжних комплексних засобів для виявлення й підсилення музично-мовної семантики. Взагалі словесні чинники, зокрема з боку музикознавчих номінацій, сприяють уточненню й розвитку музичного мовлення, також виробленню нових конститутивних рис музичної мови як автономної логіко-операціональної системи, з власними узагальненими «програмами» опрацьовування звукової дійсності. В оперному творі дане опрацьовування набуває наочності та сюжетно-дієвої (подієвої) оформленості, також найближчим чином підводить до образу – ідеї Людини, як головного предмету, і референту і сігніфікату, будь-якого музичного висловлення.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":" 7","pages":""},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2024-07-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Музичне мистецтво і культура","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-38-13","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
Мета даної статті – виявити провідні підходи до явища музичної мови, що здатні надавати достатні критерії оцінки логічно-поняттєвих складових музично-творчої системи в різних її жанрових проявах, зокрема у галузі оперної творчості. Методологія роботи зумовлюється розвитком імагологічного підходу до явища музичної мови, до якого включені семіологічні та естетико-психологічні характеристики. Теоретичний аналіз передбачає розвиток категорій жанру, стилю, композиції; певна увага приділяється дискурсивному методу у музикознавстві та музичній творчості. Наукова новизна даної статті визначається теоретичною актуалізацію мовознавчих аспектів сучасного музикознавства. Оновлюється системний дискурсивний принцип вивчення музичної мови у єдності з музичним мовленням, у контексті загальної логіки музичної композиції, у зв’язку зі специфічними музичними поняттями; провідною одиницею музичної мови –мовлення виступає образ, як те, що і мислиться, й звучить, має і певні знакові, і значимі якості. У висновках статті зазначається, що образна природа музичної мови, як те, що найбільше визначає її семіологічну специфіку та художню своєрідність, найповніше розкривається в оперній творчості, оскільки жанрова сфера опера надає допоміжних комплексних засобів для виявлення й підсилення музично-мовної семантики. Взагалі словесні чинники, зокрема з боку музикознавчих номінацій, сприяють уточненню й розвитку музичного мовлення, також виробленню нових конститутивних рис музичної мови як автономної логіко-операціональної системи, з власними узагальненими «програмами» опрацьовування звукової дійсності. В оперному творі дане опрацьовування набуває наочності та сюжетно-дієвої (подієвої) оформленості, також найближчим чином підводить до образу – ідеї Людини, як головного предмету, і референту і сігніфікату, будь-якого музичного висловлення.