Українська автокефальна православна церква на Донбасі (1921-1930 рр.)

Abstract

Метою статті є показати процес становлення, розвитку та згортання руху за українізацію православ’я на Донбасі, прослідкувати статистичні показники парафій Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) і розкрити основні віхи їх історії на регіональному рівні. Наукова новизна. Розкрито абсолютно невідомі до цього часу сторінки історії УАПЦ на Донбасі, реконструйовано розвиток Слобожансько-Донецької церковної округи з наголосом на парафіях Донеччини, із забуття повернені імені провідників і борців за українізацію церков Донбасу та священнослужителів, які пішли шляхом автокефалії. Особлива увага звернена на лідерів УАПЦ досліджуваного регіону – Олександра Ярещенка, Миколу Пивоварова, Івана Павловського. Висновки. Східна Україна, а особливо Донбас, виявилася найбільш інертним регіоном щодо українізації православ’я й утворення автокефальних громад. Відсутність належного активу у регіоні, а також суперечливість хіротоній перших ієрархів і надмірна реформаційність УАПЦ, призвели до того, що перша парафія тут з’явилася лише в середині 1922 р. у Луганську. Але ця спроба так і не була повністю реалізована. В історії УАПЦ Донбасу виділяємо два етапи: 1921-1925 рр. – період зародження автокефалії у краї, організаційного оформлення та найбільшого підйому; 1925-1930 рр. – час стабілізації та поступового згасання. Перший етап становлення парафіяльної мережі на Донбасі був неоднозначним. З одного боку, він показав наявність серед української людності Донеччини бажання мати національно-орієнтовану церкву. Про це свідчить мережа парафій, яка постала протягом 1923-1924 рр. на цих теренах, коли у регіоні було зареєстровано 15 парафій. З іншого – сильні позиції прихильників ортодоксальної РПЦ, певне несприйняття «олександрійського» способу висвячення єпископату та протидія більшовицької влади призвели до зникнення 50% парафій у кінці 1924 – першій половині 1925 р. Другий етап відзначився арештом очільника церковної округи архієпископа Олександра Ярещенка, стабілізацією відносин із радянською владою та налагодженням церковної дисципліни та конфесійного життя. Особливістю Слобожансько-Донецької церковної округи стало її повне відмежування від розколу УАПЦ під прапором Діяльно-Христової церкви. Масова антирелігійна кампанія, яка розгорнулася по країні у 1929-1930 рр., боляче вдарила по релігійним громадам Донбасу. У перші місяці 1930 р. УАПЦ повністю втратила свою парафіяльну мережу у регіоні.