Справник у системі управління Волинською губернією (кінець ХVІІІ – 1860-ті рр.)

Abstract

Мета статті – висвітлити функціонування інституту справників у Волинській губернії з кінця ХVІІІ ст. і до реформи місцевої поліції 1862 р; охарактеризувати їх повноваження, визначити особливості кадрової політики призначень на цю посаду, охарактеризувати практичну діяльність чиновників. Наукова новизна – охарактеризовано специфічні завдання справників Волинської губернії, які забезпечували стабільність на новоприєднаних територіях, зроблено аналіз їх кадрового складу та підраховано тривалість перебування на посаді. Зроблено висновки про гнучку кадрову політика верховної влади у регіоні: за потреби здобуття лояльності місцевих еліт надавалася можливість шляхті самостійно формувати корпус справників, у випадку опанування ситуації – центр повертався до бюрократичного принципу. Висновки: у статті проаналізовано функціонування інституту справників у Волинській губернії ХVІІІ – 60-х рр. ХІХ ст. Розглянуто виконання ними адміністративно-господарських, фіскальних, поліцейських повноважень у повіті й участь у нижньому земському суді. Зазначається, що на відміну від внутрішніх губерній Російської імперії, справники забезпечували ще й політичну стабільність. Верховна влада покладалася на думку справників при визначенні благонадійності шляхти, вони видавали дозволи на виїзд за межі повіту тим полякам, які перебували під слідством, складали звіти про дотримання у польських маєтках інвентарних правил тощо. Справники отримали виняткові повноваження самостійно викликати війська для придушення виступів. Враховуючи значимість повноважень справників, верховна влада лише у критичних випадках дозволяла виборність посадовців, що ставило їх у залежність від місцевої знаті (1802-1805, 1816-1823). У решти періоди корпус справників формувався за бюрократичним принципом. Вершиною для чиновників був чин титулярного радника, за службу вони нагороджувалися орденами. Традиційними були їх ротації між повітами. Після польського Листопадового повстання шляхта втратила можливість обіймати цю посаду, а остаточне рішення про призначення перейшло до Міністерства внутрішніх справ. На цю посаду стали призначатись військові у відставці, які, на думку влади, могли найліпше впоратись із завданнями нагляду за поляками. Натомість швидко проявилась їх невміння виконувати адміністративно-господарські повноваження, вести діловодство тощо. Колишні військові розглядали службу як можливість швидко та незаконно збагатитися, що зводило нанівець намагання верховної влади пришвидшити інтеграцію краю.