Внесок Ісаака Берковича та Миколи Сільванського в розвиток української музичної педагогіки

Abstract

Метою статті є розкриття основних досягнень видатних діячів музичної культури, мистецтва й педагогіки Ісаака Берковича та Миколи Сільванського в аспекті їхнього наближення до сучасної дитячо-молодіжної аудиторії, з певними поправками й зауваженнями. Методологія дослідження У процесі розкриття представленоїпроблематики використано такі методи: історико-культурний, у межах якого оцінюється внесок Ісаака Берковича та Миколи Сільванського в розвиток української фортепіанної школи, музичної педагогіки; компаративний метод, що дозволяє порівняти, співвіднести творчі й педагогічні досягнення митців із розвитком музичної культури, школи фортепіано, загально педагогічними підходами, що були притаманні вітчизняній музичній педагогіці в різні часи, особливо в XX столітті; синхронний метод, який сприяє оцінці стильово- жанрової палітри, засобів, форм і прийомів фортепіанної техніки, напрямів і тенденцій композиторської діяльності, що розгорталися в музичній культурі України в другій половині XX століття; діахронний метод, який дозволяє розглянути ці феномени музичної діяльності в історико-культурному часі. Наукова новизна розгорнута в ретроспективному огляді досягнень Ісаака Берковича та Миколи Сільванського у сфері фортепіанної творчості та виконавства, музичної педагогіки, що постали в Україні в другій половині XX ст. Перспективи подальших досліджень вказаної тематики полягають у значущості реалій культури України (музичної, зокрема) та її післявоєнного майбутнього, що в ньому велике значення має залучення дітей та молоді до музичної творчості. Висновки до статті містять позиції, що розкривають творчий шлях цих видатних діячів вітчизняної культури; тематику, форми й зміст фортепіанних творів, присвячених світу дитинства; проєктують можливості застосування творчості та методики цих майстрів у реаліях сьогоднішньої України та в її післявоєнному майбутньому.