ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ ГНУЧКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ, ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ

Abstract

У статті проаналізовано практику застосування в ЄС гнучкої інтеграції у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки / європейської політики безпеки і оборони (СЗППБ/ЄПБО). Визначено, що гнучка інтеграція у рамках Європейської політики безпеки і оборони в реальності з’явилася раніше самої політики, правда, поза інституціональними рамками ЄС. У середині 1990-х рр. найбільш перспективною для застосування майбутніх положень про просунуту співпрацю вбачалася сфера «другої опори» (СЗППБ). Виявлено, що на практиці Спільна зовнішня політика і політика безпеки була виключена зі сфери застосування просунутої співпраці в Амстердамському договорі. У рамках СЗППБ була передбачена можливість конструктивного утримання. Крім того, в цій сфері Амстердамський договір залишав відкритим значний простір для співпраці ad hoc поза договором. До набуття чинності Ніццького договору реалізація гнучкої інтеграції у сфері безпеки і оборони багато в чому здійснювалася поза правовими рамками ЄС. Такий стан речей був обумовлений, з одного боку, відсутністю необхідних положень в Амстердамському договорі, а з іншого боку, об’єктивною необхідністю і бажанням держав-членів розвивати співпрацю в цій сфері. Результатом стала участь країн Євросоюзу в різних об’єднаннях, що займаються забезпеченням безпеки і оборони і створених на базі міжурядової співпраці. В ході дослідження з’ясовано, що Ніццький договір істотно розширив можливості використання гнучкої інтеграції в правових рамках ЄС. У той же час продовжувала розвиватися і міжурядова співпраця поза інституціональними рамками ЄС. Оскільки впровадження просунутої співпраці в сферу оборони не відповідало положенням Ніццького договору, то глави чотирьох держав запропонували внести відповідні зміни в майбутню Конституцію ЄС, яка не набула чинності. Досліджено, що Лісабонський договір створив інституціональну і правову базу для функціональної єдності СЗППБ і ЄПБО і одночасно істотно розширив можливості застосування просунутої співпраці (у вигляді постійної структурованої співпраці) в цій галузі, що стало відповіддю на реально існуючу проблему розвитку гнучких форм інтеграції у військовій сфері поза інституціональними рамками ЄС. Згідно з положеннями Лісабонського договору, в цій сфері відкриті найбільші можливості для реалізації проектів просунутої співпраці.