АНТИКРИЗОВА СТРАТЕГІЯ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ: УКРАЇНСЬКИЙ ПОЛІТИКО-ПЕРФОМАНСНИЙ ВИМІР

Abstract

Стаття присвячена критеріям дієвості антикризової політико-перфомансної політики, яка може сформуватися лише на основі внутрішньої довіри та раціонального переконання у спільному значенні української державності та успіху проєктів демократичних реформ. Мета дослідження – розкриття антикризового змісту стратегії політичної комунікації в українському політико-перфомансному вимірі. Охарактеризовано антикризові політичні технології, які повинні виправити ситуацію негативного ворожого політико-комунікаційного впливу з боку країни-агресора, який триває з 2014 року. Було підкреслено, що антикризові зусилля України в сучасний період мають бути сконцентровані на консолідації української політичної нації. Проаналізовано причини відсутності компромісу та консенсусу, які спричинили поляризацію суспільства в Україні. У світлі подій, що відбуваються в Україні, розкрито використання антикризового потенціалу політичного перфомансу на рівні конкретних рішень. Виявлено, що необхідним завданням є пошук символічної форми, яка може подолати потенційні виклики суспільній стабільності. З’ясовано, що протиборство політичних сил у комунікаційні сфері визначає логіку обміну «політико-перфомансними ударами», які мають маніпулятивну природу. Розкрито особливості антикризових політико-комунікаційних технологій середнього рівня, які мають бути зорієнтовані на структуру політичного простору в Україні. Доведено, що антикризовий політичний перфоманс регіонального та локального рівня має значний потенціал для переконання. Встановлено, що державні стратегії політичної трансформації та демократичних реформ макрорівня на середньому рівні перетворюються в низку політико- технологічних рішень. Припущено, що реалізація антикризових політико-комунікаційних рішень в Україні має враховувати специфіку сприйняття політичної інформації за цифрової доби. Встановлено, що антикризовий потенціал політичного перфомансу в Україні залежить від його застосування на різних рівнях політико-технологічної координації та планування. Зроблено висновок, що розгортання демократичних політичних реформ в умовах сучасної України спричиняє стратегії політичної комунікації з боку публічної влади тісно пов’язані із рутинними практиками представлення щоденної діяльності або бюрократичних структур.