І. О. Драган, Лариса Василівна Сергієнко, Юрій Валерійович Шпак
{"title":"Специфіка розвитку ринку землі сільськогосподарського призначення: досвід Європи та країн Центральної Азії","authors":"І. О. Драган, Лариса Василівна Сергієнко, Юрій Валерійович Шпак","doi":"10.26642/ema-2023-2(104)-129-136","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Ефективне функціонування ринків сільськогосподарських земель є передумовою розвитку сільського господарства та сільських територій в цілому. Проте ринки землі сільськогосподарського призначення залишаються слабкими та стикаються з багатьма обмеженнями у Східній Європі та Центральній Азії. Застосовуючи концептуальну основу для розвитку ринку землі сільськогосподарського призначення в п’ять етапів, у статті оцінюється поточний етап розвитку ринку землі в країнах Східної Європи та Центральної Азії та обговорюються основні обмеження, включаючи неформальність, відсутність власників, технічні помилки та процедури транзакцій. У більшості країн сільськогосподарські структури характеризуються надмірною фрагментацією земель і невеликі середні розміри ферм. Аргументується необхідність узгодженої національної земельної політики. Крім того, інструменти землеустрою, такі як консолідація землі та земельний банк, окрім сприяння розвитку сільського господарства та сільських територій, також сприяють розвитку ринку землі. Незважаючи на численні зусилля з початку переходу в 1990 році з боку урядів і донорів у країнах Східної Європи та Центральної Азії, ринки сільськогосподарських земель загалом все ще слабкі з численними взаємопов’язаними обмеженнями, які перешкоджають їх розвитку. Мета дослідження надати огляд рівня розвитку ринків сільськогосподарських земель у країнах Східної Європи та Центральної Азії, проаналізувати та систематизувати основні обмеження, які перешкоджають подальшому розвитку сільськогосподарських земель та земельних ринків. Запропонувати шляхи вирішення цих проблем, наприклад такі як: інструменти землеустрою, консолідація землі та земельні банки. Це сприятиме розвитку сільського господарства та сільської місцевості, а також розвитку ринку землі в цілому. Країни та території, які аналізуються в цій статті, це Албанія, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Грузія, Казахстан, Косово, Киргизька Республіка, Республіка Молдова, Чорногорія, Північна Македонія, Сербія, Таджикистан, Туреччина, Туркменістан, Україна та Узбекистан. Загальний досвід каїн Східної Європи та Центральної Азії щодо специфіки розвитку ринку землі сільськогосподарського призначення має бути врахований в сфері земельної політики України.","PeriodicalId":34188,"journal":{"name":"Ekonomika upravlinnia ta administruvannia","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2023-07-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Ekonomika upravlinnia ta administruvannia","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.26642/ema-2023-2(104)-129-136","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
Ефективне функціонування ринків сільськогосподарських земель є передумовою розвитку сільського господарства та сільських територій в цілому. Проте ринки землі сільськогосподарського призначення залишаються слабкими та стикаються з багатьма обмеженнями у Східній Європі та Центральній Азії. Застосовуючи концептуальну основу для розвитку ринку землі сільськогосподарського призначення в п’ять етапів, у статті оцінюється поточний етап розвитку ринку землі в країнах Східної Європи та Центральної Азії та обговорюються основні обмеження, включаючи неформальність, відсутність власників, технічні помилки та процедури транзакцій. У більшості країн сільськогосподарські структури характеризуються надмірною фрагментацією земель і невеликі середні розміри ферм. Аргументується необхідність узгодженої національної земельної політики. Крім того, інструменти землеустрою, такі як консолідація землі та земельний банк, окрім сприяння розвитку сільського господарства та сільських територій, також сприяють розвитку ринку землі. Незважаючи на численні зусилля з початку переходу в 1990 році з боку урядів і донорів у країнах Східної Європи та Центральної Азії, ринки сільськогосподарських земель загалом все ще слабкі з численними взаємопов’язаними обмеженнями, які перешкоджають їх розвитку. Мета дослідження надати огляд рівня розвитку ринків сільськогосподарських земель у країнах Східної Європи та Центральної Азії, проаналізувати та систематизувати основні обмеження, які перешкоджають подальшому розвитку сільськогосподарських земель та земельних ринків. Запропонувати шляхи вирішення цих проблем, наприклад такі як: інструменти землеустрою, консолідація землі та земельні банки. Це сприятиме розвитку сільського господарства та сільської місцевості, а також розвитку ринку землі в цілому. Країни та території, які аналізуються в цій статті, це Албанія, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Грузія, Казахстан, Косово, Киргизька Республіка, Республіка Молдова, Чорногорія, Північна Македонія, Сербія, Таджикистан, Туреччина, Туркменістан, Україна та Узбекистан. Загальний досвід каїн Східної Європи та Центральної Азії щодо специфіки розвитку ринку землі сільськогосподарського призначення має бути врахований в сфері земельної політики України.