Pub Date : 2023-07-25DOI: 10.26642/ema-2023-2(104)-110-118
Олег Сергійович Щербина
Сьогодення ставить підприємницьку діяльність в межі жорсткої конкурентної боротьби, котра стає визначальним фактором на шляху ціноутворення продукції будівельно-виробничих підприємств. Встановлення обґрунтованого рівня цін на ринку будівельних матеріалів є одним з основних об’єктивних факторів впливу на успішне планування роботи організацій, що включає прогнозування ефективності цінової політики та розуміння того, наскільки запланована система ціноутворення вирішуватиме можливість вдалого розвитку та протистояння конкурентній політиці. У статті представлена методика створення цінової політики будівельно-виробничих підприємств, встановлені основні цілі та завдання. Виявлено необхідність попередньої оцінки попиту на дану групу товарів для досягнення бажаного фінансового результату. В межах даного наукового дослідження представлено проєкт створення калькуляції будівельного матеріалу з урахуванням усіх складових собівартості продукції. Обґрунтовано важливість впливу ринкової політики конкурентів на ціноутворення власної номенклатури товарів. Розглянуті фактори і методи ціноутворення. Особливу увагу акцентовано на визначенні остаточної ціни на продукцію.
{"title":"Цінова політика будівельно-виробничого підприємства та її вплив на конкурентоспроможність","authors":"Олег Сергійович Щербина","doi":"10.26642/ema-2023-2(104)-110-118","DOIUrl":"https://doi.org/10.26642/ema-2023-2(104)-110-118","url":null,"abstract":"Сьогодення ставить підприємницьку діяльність в межі жорсткої конкурентної боротьби, котра стає визначальним фактором на шляху ціноутворення продукції будівельно-виробничих підприємств. Встановлення обґрунтованого рівня цін на ринку будівельних матеріалів є одним з основних об’єктивних факторів впливу на успішне планування роботи організацій, що включає прогнозування ефективності цінової політики та розуміння того, наскільки запланована система ціноутворення вирішуватиме можливість вдалого розвитку та протистояння конкурентній політиці. У статті представлена методика створення цінової політики будівельно-виробничих підприємств, встановлені основні цілі та завдання. Виявлено необхідність попередньої оцінки попиту на дану групу товарів для досягнення бажаного фінансового результату. В межах даного наукового дослідження представлено проєкт створення калькуляції будівельного матеріалу з урахуванням усіх складових собівартості продукції. Обґрунтовано важливість впливу ринкової політики конкурентів на ціноутворення власної номенклатури товарів. Розглянуті фактори і методи ціноутворення. Особливу увагу акцентовано на визначенні остаточної ціни на продукцію.","PeriodicalId":34188,"journal":{"name":"Ekonomika upravlinnia ta administruvannia","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69052367","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-25DOI: 10.26642/ema-2023-2(104)-26-31
Юрій Володимирович Ущаповський
Якісний аналіз складних системних об’єктів, до яких належать соціально-економічні системи, потребує залучення нових досягнень у методології наукового пізнання. Основна мета статті - пошук нових стратегічних підходів вдосконалення методології інституціоналізму у площині зростання значення аксіологічних аспектів у сучасній науці. Досліджено особливості проблемної орієнтації сучасної науки, яка спонукає до поширення «конкуруючих програм досліджень», які широко практикують міждисциплінарні дослідження надскладних нерівноважних систем. Економічна наука не може ігнорувати політичні, соціальні, духовні та культурні складові у контексті сучасного наукового пізнання. Зазначено, що глобальний еволюціонізм зосереджує увагу на пошуку еволюційного параметру та значимості випадковості, які є важливими для інституційних змін соціально-економічних систем. З’ясовано, важливість системного підходу для вирішення недостатньо структурованих і складних економічних проблем, його значення для попередньої структуризації якісної проблеми в умовах обмеженої інформації метою встановлення взаємозв’язків між її складовими та її вирішення. Встановлено, що синергетична концепція дисипативної структури, важлива для розуміння зародження, еволюції та імплементації інституцій у сучасному інституційному аналізі; інтегрує методи пізнання сучасної науки з елементами детерміністичного та ймовірнісного наукового пізнання; спроможна вдосконалити методологічний апарат інституційних досліджень. Обґрунтовано основні складові та особливості цивілізаційного підходу - загальнонаукової програми дослідження, яка є своєрідним синтезом системного і синергетичного підходів, які запроваджуються щодо соціально-економічної системи як об’єкта дослідження.
{"title":"Методологічний потенціал інституційних досліджень у сучасній економічній науці","authors":"Юрій Володимирович Ущаповський","doi":"10.26642/ema-2023-2(104)-26-31","DOIUrl":"https://doi.org/10.26642/ema-2023-2(104)-26-31","url":null,"abstract":"Якісний аналіз складних системних об’єктів, до яких належать соціально-економічні системи, потребує залучення нових досягнень у методології наукового пізнання. Основна мета статті - пошук нових стратегічних підходів вдосконалення методології інституціоналізму у площині зростання значення аксіологічних аспектів у сучасній науці. Досліджено особливості проблемної орієнтації сучасної науки, яка спонукає до поширення «конкуруючих програм досліджень», які широко практикують міждисциплінарні дослідження надскладних нерівноважних систем. Економічна наука не може ігнорувати політичні, соціальні, духовні та культурні складові у контексті сучасного наукового пізнання. Зазначено, що глобальний еволюціонізм зосереджує увагу на пошуку еволюційного параметру та значимості випадковості, які є важливими для інституційних змін соціально-економічних систем. З’ясовано, важливість системного підходу для вирішення недостатньо структурованих і складних економічних проблем, його значення для попередньої структуризації якісної проблеми в умовах обмеженої інформації метою встановлення взаємозв’язків між її складовими та її вирішення. Встановлено, що синергетична концепція дисипативної структури, важлива для розуміння зародження, еволюції та імплементації інституцій у сучасному інституційному аналізі; інтегрує методи пізнання сучасної науки з елементами детерміністичного та ймовірнісного наукового пізнання; спроможна вдосконалити методологічний апарат інституційних досліджень. Обґрунтовано основні складові та особливості цивілізаційного підходу - загальнонаукової програми дослідження, яка є своєрідним синтезом системного і синергетичного підходів, які запроваджуються щодо соціально-економічної системи як об’єкта дослідження.","PeriodicalId":34188,"journal":{"name":"Ekonomika upravlinnia ta administruvannia","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69052625","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-25DOI: 10.26642/ema-2023-2(104)-18-25
Сергій Захарович Мошенський
Партнерства в Україні мали тривалу історію. Перші з них виникли ще у XV столітті і були пов’язані із збиранням податків. Крім того, давно існували купецькі партнерства – найпростіші об’єднання людей і капіталів, що створювалися для зменшення ризиків під час торговельних подорожей. Поширилися такі партнерства і в Запорозькій Січі, яка була не лише військовою організацією, але й значним торговельним центром. Крім фінансових і купецьких, партнерства створювалися також для будівництва та експлуатації млинів, рудень та інших найпростіших підприємств протопромисловості. Відомі також і селянські партнерства. Однак в цілому українські партнерства того часу так і не стали силою, яка стимулювала розвиток економіки і зародження капіталізму. Причини цього пов’язані як з економічною географією (відсутність виходу до морів, а тому й торгівлі на далеку відстань, яка потребувала великих інвестицій), так і з інституційними гальмівними чинниками – низькою довірою між підприємцями, слабким захистом прав власності, недостатнім розвитком правової системи.
{"title":"Перші партнерства України. Фінансування підприємництва і зародження капіталізму (друга половина XV–XVIII ст.)","authors":"Сергій Захарович Мошенський","doi":"10.26642/ema-2023-2(104)-18-25","DOIUrl":"https://doi.org/10.26642/ema-2023-2(104)-18-25","url":null,"abstract":"Партнерства в Україні мали тривалу історію. Перші з них виникли ще у XV столітті і були пов’язані із збиранням податків. Крім того, давно існували купецькі партнерства – найпростіші об’єднання людей і капіталів, що створювалися для зменшення ризиків під час торговельних подорожей. Поширилися такі партнерства і в Запорозькій Січі, яка була не лише військовою організацією, але й значним торговельним центром. Крім фінансових і купецьких, партнерства створювалися також для будівництва та експлуатації млинів, рудень та інших найпростіших підприємств протопромисловості. Відомі також і селянські партнерства. Однак в цілому українські партнерства того часу так і не стали силою, яка стимулювала розвиток економіки і зародження капіталізму. Причини цього пов’язані як з економічною географією (відсутність виходу до морів, а тому й торгівлі на далеку відстань, яка потребувала великих інвестицій), так і з інституційними гальмівними чинниками – низькою довірою між підприємцями, слабким захистом прав власності, недостатнім розвитком правової системи.","PeriodicalId":34188,"journal":{"name":"Ekonomika upravlinnia ta administruvannia","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69053016","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-25DOI: 10.26642/ema-2023-2(104)-10-17
Ірина Валеріївна Замула, Віталій Вікторович Травін, Дарина Русланівна Кирилюк
Екотуризм є важливим напрямом розвитку туризму в Україні. Країна має багату природну спадщину, що приваблює туристів з усього світу. Проте екотуризм в Україні, на відміну від європейських країн, у довоєнний період не мав достатньої уваги від уряду та бізнесу, що затримувало розвиток цієї галузі. Для забезпечення розвитку екотуризму в Україні у післявоєнний період необхідно створити нову та розвивати існуючу туристичну інфраструктуру в районах з високим потенціалом для цього напряму. Важливо розвивати туристичні послуги, що сприяють екологічному розвитку регіонів, наприклад, екологічне харчування та використання екологічних матеріалів у будівництві. Одним із шляхів розвитку екотуризму в Україні є збереження та захист природних зон, що мають високу екологічну цінність. Відновлення та збільшення площі природної зеленої зони може стати ключовим фактором у привабленні туристів. Також важливо здійснювати екологічний контроль за розвитком туризму, щоб забезпечити збереження природних ресурсів та біорізноманіття. Важливою також є співпраця з міжнародними організаціями, що займаються екотуризмом, для впровадження міжнародних стандартів і рекомендацій щодо розвитку цієї галузі. Крім того, важливим фактором є залучення інвестицій для розвитку екотуризму, що дозволить створити нові робочі місця та забезпечити стабільний ріст туристичної індустрії.
{"title":"Післявоєнний розвиток екотуризму в Україні: вітчизняний і міжнародний досвід","authors":"Ірина Валеріївна Замула, Віталій Вікторович Травін, Дарина Русланівна Кирилюк","doi":"10.26642/ema-2023-2(104)-10-17","DOIUrl":"https://doi.org/10.26642/ema-2023-2(104)-10-17","url":null,"abstract":"Екотуризм є важливим напрямом розвитку туризму в Україні. Країна має багату природну спадщину, що приваблює туристів з усього світу. Проте екотуризм в Україні, на відміну від європейських країн, у довоєнний період не мав достатньої уваги від уряду та бізнесу, що затримувало розвиток цієї галузі. Для забезпечення розвитку екотуризму в Україні у післявоєнний період необхідно створити нову та розвивати існуючу туристичну інфраструктуру в районах з високим потенціалом для цього напряму. Важливо розвивати туристичні послуги, що сприяють екологічному розвитку регіонів, наприклад, екологічне харчування та використання екологічних матеріалів у будівництві. Одним із шляхів розвитку екотуризму в Україні є збереження та захист природних зон, що мають високу екологічну цінність. Відновлення та збільшення площі природної зеленої зони може стати ключовим фактором у привабленні туристів. Також важливо здійснювати екологічний контроль за розвитком туризму, щоб забезпечити збереження природних ресурсів та біорізноманіття. Важливою також є співпраця з міжнародними організаціями, що займаються екотуризмом, для впровадження міжнародних стандартів і рекомендацій щодо розвитку цієї галузі. Крім того, важливим фактором є залучення інвестицій для розвитку екотуризму, що дозволить створити нові робочі місця та забезпечити стабільний ріст туристичної індустрії.","PeriodicalId":34188,"journal":{"name":"Ekonomika upravlinnia ta administruvannia","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69052332","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-25DOI: 10.26642/ema-2023-2(104)-129-136
І. О. Драган, Лариса Василівна Сергієнко, Юрій Валерійович Шпак
Ефективне функціонування ринків сільськогосподарських земель є передумовою розвитку сільського господарства та сільських територій в цілому. Проте ринки землі сільськогосподарського призначення залишаються слабкими та стикаються з багатьма обмеженнями у Східній Європі та Центральній Азії. Застосовуючи концептуальну основу для розвитку ринку землі сільськогосподарського призначення в п’ять етапів, у статті оцінюється поточний етап розвитку ринку землі в країнах Східної Європи та Центральної Азії та обговорюються основні обмеження, включаючи неформальність, відсутність власників, технічні помилки та процедури транзакцій. У більшості країн сільськогосподарські структури характеризуються надмірною фрагментацією земель і невеликі середні розміри ферм. Аргументується необхідність узгодженої національної земельної політики. Крім того, інструменти землеустрою, такі як консолідація землі та земельний банк, окрім сприяння розвитку сільського господарства та сільських територій, також сприяють розвитку ринку землі. Незважаючи на численні зусилля з початку переходу в 1990 році з боку урядів і донорів у країнах Східної Європи та Центральної Азії, ринки сільськогосподарських земель загалом все ще слабкі з численними взаємопов’язаними обмеженнями, які перешкоджають їх розвитку. Мета дослідження надати огляд рівня розвитку ринків сільськогосподарських земель у країнах Східної Європи та Центральної Азії, проаналізувати та систематизувати основні обмеження, які перешкоджають подальшому розвитку сільськогосподарських земель та земельних ринків. Запропонувати шляхи вирішення цих проблем, наприклад такі як: інструменти землеустрою, консолідація землі та земельні банки. Це сприятиме розвитку сільського господарства та сільської місцевості, а також розвитку ринку землі в цілому. Країни та території, які аналізуються в цій статті, це Албанія, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Грузія, Казахстан, Косово, Киргизька Республіка, Республіка Молдова, Чорногорія, Північна Македонія, Сербія, Таджикистан, Туреччина, Туркменістан, Україна та Узбекистан. Загальний досвід каїн Східної Європи та Центральної Азії щодо специфіки розвитку ринку землі сільськогосподарського призначення має бути врахований в сфері земельної політики України.
{"title":"Специфіка розвитку ринку землі сільськогосподарського призначення: досвід Європи та країн Центральної Азії","authors":"І. О. Драган, Лариса Василівна Сергієнко, Юрій Валерійович Шпак","doi":"10.26642/ema-2023-2(104)-129-136","DOIUrl":"https://doi.org/10.26642/ema-2023-2(104)-129-136","url":null,"abstract":"Ефективне функціонування ринків сільськогосподарських земель є передумовою розвитку сільського господарства та сільських територій в цілому. Проте ринки землі сільськогосподарського призначення залишаються слабкими та стикаються з багатьма обмеженнями у Східній Європі та Центральній Азії. Застосовуючи концептуальну основу для розвитку ринку землі сільськогосподарського призначення в п’ять етапів, у статті оцінюється поточний етап розвитку ринку землі в країнах Східної Європи та Центральної Азії та обговорюються основні обмеження, включаючи неформальність, відсутність власників, технічні помилки та процедури транзакцій. У більшості країн сільськогосподарські структури характеризуються надмірною фрагментацією земель і невеликі середні розміри ферм. Аргументується необхідність узгодженої національної земельної політики. Крім того, інструменти землеустрою, такі як консолідація землі та земельний банк, окрім сприяння розвитку сільського господарства та сільських територій, також сприяють розвитку ринку землі. Незважаючи на численні зусилля з початку переходу в 1990 році з боку урядів і донорів у країнах Східної Європи та Центральної Азії, ринки сільськогосподарських земель загалом все ще слабкі з численними взаємопов’язаними обмеженнями, які перешкоджають їх розвитку. Мета дослідження надати огляд рівня розвитку ринків сільськогосподарських земель у країнах Східної Європи та Центральної Азії, проаналізувати та систематизувати основні обмеження, які перешкоджають подальшому розвитку сільськогосподарських земель та земельних ринків. Запропонувати шляхи вирішення цих проблем, наприклад такі як: інструменти землеустрою, консолідація землі та земельні банки. Це сприятиме розвитку сільського господарства та сільської місцевості, а також розвитку ринку землі в цілому. Країни та території, які аналізуються в цій статті, це Албанія, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Грузія, Казахстан, Косово, Киргизька Республіка, Республіка Молдова, Чорногорія, Північна Македонія, Сербія, Таджикистан, Туреччина, Туркменістан, Україна та Узбекистан. Загальний досвід каїн Східної Європи та Центральної Азії щодо специфіки розвитку ринку землі сільськогосподарського призначення має бути врахований в сфері земельної політики України.","PeriodicalId":34188,"journal":{"name":"Ekonomika upravlinnia ta administruvannia","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69052395","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-25DOI: 10.26642/ema-2023-2(104)-163-167
Інга Миколаївна Перестюк
У пропонованій статті автором досліджено, що сьогодні дефолт – це ситуація, коли боржник відмовляється виконувати свої зобов’язання щодо обслуговування боргу в повному обсязі. Встановлено, що ризик дефолту є найбільш серйозним як для кредиторів, так і для держави, оскільки масштаб несприятливих наслідків для обох сторін кредитних відносин є найбільшим у разі дефолту. Встановлено, що причиною дефолту може бути як суверенна неплатоспроможність, так і списання зовнішнього боргу. Зазначається, що анулювання зовнішнього боргу – це ситуація, коли держава-позичальник відмовляється повністю або частково виконувати свої зобов’язання, а також вживає інших законодавчих заходів з еквівалентним ефектом, тобто оголошує дефолт як стратегічне рішення. Визначено, що дефолт можна знайти в законодавстві США лише на рівні штату. Зроблено висновок, що під неплатоспроможністю розуміється об’єктивна неспроможність держави або її уряду обслуговувати чи погашати свої зовнішні боргові зобов’язання у встановлені угодами строки у зв’язку зі збільшенням заборгованості уряду країни до неприйнятного для економіки рівня та таким чином, потрібне певне зниження боргового навантаження або реструктуризація боргу.
{"title":"Визначення та сутність поняття «дефолт» у науковій літературі","authors":"Інга Миколаївна Перестюк","doi":"10.26642/ema-2023-2(104)-163-167","DOIUrl":"https://doi.org/10.26642/ema-2023-2(104)-163-167","url":null,"abstract":"У пропонованій статті автором досліджено, що сьогодні дефолт – це ситуація, коли боржник відмовляється виконувати свої зобов’язання щодо обслуговування боргу в повному обсязі. Встановлено, що ризик дефолту є найбільш серйозним як для кредиторів, так і для держави, оскільки масштаб несприятливих наслідків для обох сторін кредитних відносин є найбільшим у разі дефолту. Встановлено, що причиною дефолту може бути як суверенна неплатоспроможність, так і списання зовнішнього боргу. Зазначається, що анулювання зовнішнього боргу – це ситуація, коли держава-позичальник відмовляється повністю або частково виконувати свої зобов’язання, а також вживає інших законодавчих заходів з еквівалентним ефектом, тобто оголошує дефолт як стратегічне рішення. Визначено, що дефолт можна знайти в законодавстві США лише на рівні штату. Зроблено висновок, що під неплатоспроможністю розуміється об’єктивна неспроможність держави або її уряду обслуговувати чи погашати свої зовнішні боргові зобов’язання у встановлені угодами строки у зв’язку зі збільшенням заборгованості уряду країни до неприйнятного для економіки рівня та таким чином, потрібне певне зниження боргового навантаження або реструктуризація боргу.","PeriodicalId":34188,"journal":{"name":"Ekonomika upravlinnia ta administruvannia","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69052993","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-25DOI: 10.26642/ema-2023-2(104)-65-70
Ірина Леонідівна Грабчук
Однією з найбільш глобальних проблем сучасного світу є тероризм, для боротьби з яким важливе значення має формування системи нейтралізації джерел фінансування. Метою статті є розкриття особливостей тероризму як міжнародного явища, дослідження джерел та каналів фінансування тероризму. В процесі дослідження застосовувалися такі методи, як узагальнення, систематизація, порівняльний аналіз, групування. Теоретичною основою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних науковців, звіти міжнародних організацій, присвячені вказаній проблематиці. У статті розкрито проблему трактування поняття «тероризму», описано причини та досліджено динаміку терористичних актів. Встановлено відсутність єдності до визначення та класифікації джерел та каналів фінансування тероризму, а також систематизовано підходи науковців до класифікації. Запропоновано до основних каналів фінансування терористичної діяльності зарахувати такі: із залученням фінансових інститутів (банки, біржі, інвестиційні фонди тощо); за допомогою фінансової допомоги від третіх держав чи терористичних угрупувань цих держав; через легалізацію незаконних доходів (продаж зброї, заборонених речовин) або відмивання грошей через легальні установи (благодійні фонди); шляхом контрабанди готівки та інших цінних товарів; шляхом передачі віртуальних активів. Під час аналізу конкретної юрисдикції перелік каналів слід конкретизувати та деталізувати відповідними джерелами фінансування.
{"title":"Тероризм як міжнародне явище: джерела та канали його фінансування","authors":"Ірина Леонідівна Грабчук","doi":"10.26642/ema-2023-2(104)-65-70","DOIUrl":"https://doi.org/10.26642/ema-2023-2(104)-65-70","url":null,"abstract":"Однією з найбільш глобальних проблем сучасного світу є тероризм, для боротьби з яким важливе значення має формування системи нейтралізації джерел фінансування. Метою статті є розкриття особливостей тероризму як міжнародного явища, дослідження джерел та каналів фінансування тероризму. В процесі дослідження застосовувалися такі методи, як узагальнення, систематизація, порівняльний аналіз, групування. Теоретичною основою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних науковців, звіти міжнародних організацій, присвячені вказаній проблематиці. У статті розкрито проблему трактування поняття «тероризму», описано причини та досліджено динаміку терористичних актів. Встановлено відсутність єдності до визначення та класифікації джерел та каналів фінансування тероризму, а також систематизовано підходи науковців до класифікації. Запропоновано до основних каналів фінансування терористичної діяльності зарахувати такі: із залученням фінансових інститутів (банки, біржі, інвестиційні фонди тощо); за допомогою фінансової допомоги від третіх держав чи терористичних угрупувань цих держав; через легалізацію незаконних доходів (продаж зброї, заборонених речовин) або відмивання грошей через легальні установи (благодійні фонди); шляхом контрабанди готівки та інших цінних товарів; шляхом передачі віртуальних активів. Під час аналізу конкретної юрисдикції перелік каналів слід конкретизувати та деталізувати відповідними джерелами фінансування.","PeriodicalId":34188,"journal":{"name":"Ekonomika upravlinnia ta administruvannia","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48993371","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-25DOI: 10.26642/ema-2023-2(104)-94-100
Людмила Анатоліївна Євчук
При дослідженні конкурентних позицій економічних суб’єктів варто вивчати не лише співвідношення сил конкурентів у галузі, а й проводити оцінку рівня тиску всіх п’яти сил конкурентного середовища. Має місце прояв недобросовісної конкуренції з боку роздрібних торговельних мереж по відношенню до постачальників сільськогосподарської продукції та продуктів харчування. Проблема існує протягом багатьох років. На початку війни через порушення ланцюгів поставок продукції магазини почали краще розраховуватися за поставлений товар, проте до кінця 2022 року ситуація поновилася. Не зважаючи на зміст укладених контрактів, користуючись своїм монопольним становищем торговельні мережі сплачують за отриманий і реалізований товар затримками платежів на кілька місяців. Товаровиробники вимушені погоджуватися на співпрацю з невигідними партнерами, оскільки понад 70 % реалізації продовольчих товарів проходить саме через торгові мережі. Досліджено стан дебіторської заборгованості молокопереробних підприємств, більшість продукції яких є швидкопсувною і підлягає реалізації протягом кількох днів. Водночас термін погашення дебіторської заборгованості у них складає в середньому 1–2 місяці. Прагнення вирішити проблему шляхом диверсифікації покупців призводить до збільшення сумнівної та безнадійної заборгованості. Подібні дії торговельних мереж кваліфікуються законодавством європейських країн як недобросовісні торгові практики, тоді як українське законодавство не вбачає у них прояв недобросовісної конкуренції. Імплементація українського законодавства до норм Європейської співдружності подає надію на позитивне вирішення проблеми в напрямі захисту прав товаровиробників та сприятиме збільшенню передумов для розвитку економіки України.
{"title":"Недобросовісна конкуренція на ринку продажу продовольчої продукції: тенденції та негативні наслідки для товаровиробників","authors":"Людмила Анатоліївна Євчук","doi":"10.26642/ema-2023-2(104)-94-100","DOIUrl":"https://doi.org/10.26642/ema-2023-2(104)-94-100","url":null,"abstract":"При дослідженні конкурентних позицій економічних суб’єктів варто вивчати не лише співвідношення сил конкурентів у галузі, а й проводити оцінку рівня тиску всіх п’яти сил конкурентного середовища. Має місце прояв недобросовісної конкуренції з боку роздрібних торговельних мереж по відношенню до постачальників сільськогосподарської продукції та продуктів харчування. Проблема існує протягом багатьох років. На початку війни через порушення ланцюгів поставок продукції магазини почали краще розраховуватися за поставлений товар, проте до кінця 2022 року ситуація поновилася. Не зважаючи на зміст укладених контрактів, користуючись своїм монопольним становищем торговельні мережі сплачують за отриманий і реалізований товар затримками платежів на кілька місяців. Товаровиробники вимушені погоджуватися на співпрацю з невигідними партнерами, оскільки понад 70 % реалізації продовольчих товарів проходить саме через торгові мережі. Досліджено стан дебіторської заборгованості молокопереробних підприємств, більшість продукції яких є швидкопсувною і підлягає реалізації протягом кількох днів. Водночас термін погашення дебіторської заборгованості у них складає в середньому 1–2 місяці. Прагнення вирішити проблему шляхом диверсифікації покупців призводить до збільшення сумнівної та безнадійної заборгованості. Подібні дії торговельних мереж кваліфікуються законодавством європейських країн як недобросовісні торгові практики, тоді як українське законодавство не вбачає у них прояв недобросовісної конкуренції. Імплементація українського законодавства до норм Європейської співдружності подає надію на позитивне вирішення проблеми в напрямі захисту прав товаровиробників та сприятиме збільшенню передумов для розвитку економіки України.","PeriodicalId":34188,"journal":{"name":"Ekonomika upravlinnia ta administruvannia","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"49436543","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-25DOI: 10.26642/ema-2023-2(104)-156-162
Катерина Миколаївна Наумчук
У статті розглянуті питання історії формування та розвитку державної антикорупційної політики в Україні. В процесі опрацювання її понятійного аспекту запропоновано під державною антикорупційною політикою розуміти сукупність державно-управлінських цілей, заходів, рішень, напрямів діяльності в сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією та порядку їх реалізації. Такий підхід дозволяє врахувати вже сформовані засади державно-управлінської науки. У наслідок опрацювання пакету антикорупційного законодавства, запропоновано в процесі визначення об’єктних сфер вищевказаної політики застосовувати інституційний підхід до їх формування, що, за необхідної диференціації до відповідних підсекторів, дозволить максимально охопити всі сфери життя суспільства антикорупційними заходами, потреба у яких безумовно на сьогодні досить висока, а також акцентувати в межах сектору загального державного управління особливу увагу на системі управління державними фінансами. З метою розбудови теоретичних засад державної вітчизняної антикорупційної політики запропонована періодизація її розвитку, яка передбачає виокремлення таких етапів: етап зародження державної антикорупційної політики (1991–1995 рр.); етап становлення та формування загальних положень державної антикорупційної політики (1996–2003 рр.); етап первинної імплементації міжнародних підходів до державної антикорупційної політики (2004–2014 рр.); етап розвитку інституційного забезпечення державної антикорупційної політики та активізації подальшої імплементації міжнародних підходів до державної антикорупційної політики (2015 р. – дотепер). Запропонований підхід відображає всі визначні кроки на шляху розбудови вітчизняної державної антикорупційної політики.
{"title":"Державна антикорупційна політика України","authors":"Катерина Миколаївна Наумчук","doi":"10.26642/ema-2023-2(104)-156-162","DOIUrl":"https://doi.org/10.26642/ema-2023-2(104)-156-162","url":null,"abstract":"У статті розглянуті питання історії формування та розвитку державної антикорупційної політики в Україні. В процесі опрацювання її понятійного аспекту запропоновано під державною антикорупційною політикою розуміти сукупність державно-управлінських цілей, заходів, рішень, напрямів діяльності в сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією та порядку їх реалізації. Такий підхід дозволяє врахувати вже сформовані засади державно-управлінської науки. У наслідок опрацювання пакету антикорупційного законодавства, запропоновано в процесі визначення об’єктних сфер вищевказаної політики застосовувати інституційний підхід до їх формування, що, за необхідної диференціації до відповідних підсекторів, дозволить максимально охопити всі сфери життя суспільства антикорупційними заходами, потреба у яких безумовно на сьогодні досить висока, а також акцентувати в межах сектору загального державного управління особливу увагу на системі управління державними фінансами. З метою розбудови теоретичних засад державної вітчизняної антикорупційної політики запропонована періодизація її розвитку, яка передбачає виокремлення таких етапів: етап зародження державної антикорупційної політики (1991–1995 рр.); етап становлення та формування загальних положень державної антикорупційної політики (1996–2003 рр.); етап первинної імплементації міжнародних підходів до державної антикорупційної політики (2004–2014 рр.); етап розвитку інституційного забезпечення державної антикорупційної політики та активізації подальшої імплементації міжнародних підходів до державної антикорупційної політики (2015 р. – дотепер). Запропонований підхід відображає всі визначні кроки на шляху розбудови вітчизняної державної антикорупційної політики.","PeriodicalId":34188,"journal":{"name":"Ekonomika upravlinnia ta administruvannia","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48840261","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-25DOI: 10.26642/ema-2023-2(104)-184-190
Андрій Петрович Федчук, Ірина Олегівна Цибенко, Софія Валентинівна Жеребчук
Стаття зосереджена на аналізі проблем, що пов’язані із забезпечення збереження, функціонування та розвитку наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Актуальність дослідження полягає в тому, що такі дослідницькі інфраструктури (ДІ) є унікальними та єдиними, до яких застосовано системний підхід з боку держави. На відміну від європейського, українське законодавство передбачає різні форми існування та функціонування дослідницьких інфраструктур. Така різноманітність форм спричинена необхідністю забезпечення фінансової підтримки державою інфраструктур, а також цілями, на реалізацію яких, спрямована діяльність ДІ. Наукові об’єкти, що становлять національне надбання – це єдині об’єкти дослідницької інфраструктури, статус яких законодавчо визначений, існує державне регулювання господарських відносин, а також, зобов’язання з боку держави забезпечувати збереження, утримання та розвиток наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Також, на сьогоднішній день чітку систематизацію та вичерпний перелік мають лише ДІ, які існують у формі наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Це пов’язано, в першу чергу, з тим, що законодавчо закріплена обов’язковість надання статусу такого об’єкта розпорядчим актом Кабінету Міністрів України та ведення відповідного реєстру Міністерством освіти і науки України. Однак, незважаючи на це існують проблеми як законодавчого забезпечення, так і фінансування діяльності таких інфраструктур. Недостатнє фінансування може призвести до зниження якості наукових досліджень, а також до втрати цінних наукових об’єктів. Крім того, існує ціла низка інших проблем, про які йдеться у статті: кадрові проблеми, що особливо гостра стали відчутними після еміграції за кордон значної кількості науковців, недостатній доступ до даних, пошкодження:в результаті збройної агресії рф.
{"title":"Проблемні питання наукових об’єктів, що становлять національне надбання, у контексті вивчення вітчизняних дослідницьких інфраструктур","authors":"Андрій Петрович Федчук, Ірина Олегівна Цибенко, Софія Валентинівна Жеребчук","doi":"10.26642/ema-2023-2(104)-184-190","DOIUrl":"https://doi.org/10.26642/ema-2023-2(104)-184-190","url":null,"abstract":"Стаття зосереджена на аналізі проблем, що пов’язані із забезпечення збереження, функціонування та розвитку наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Актуальність дослідження полягає в тому, що такі дослідницькі інфраструктури (ДІ) є унікальними та єдиними, до яких застосовано системний підхід з боку держави. На відміну від європейського, українське законодавство передбачає різні форми існування та функціонування дослідницьких інфраструктур. Така різноманітність форм спричинена необхідністю забезпечення фінансової підтримки державою інфраструктур, а також цілями, на реалізацію яких, спрямована діяльність ДІ. Наукові об’єкти, що становлять національне надбання – це єдині об’єкти дослідницької інфраструктури, статус яких законодавчо визначений, існує державне регулювання господарських відносин, а також, зобов’язання з боку держави забезпечувати збереження, утримання та розвиток наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Також, на сьогоднішній день чітку систематизацію та вичерпний перелік мають лише ДІ, які існують у формі наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Це пов’язано, в першу чергу, з тим, що законодавчо закріплена обов’язковість надання статусу такого об’єкта розпорядчим актом Кабінету Міністрів України та ведення відповідного реєстру Міністерством освіти і науки України. Однак, незважаючи на це існують проблеми як законодавчого забезпечення, так і фінансування діяльності таких інфраструктур. Недостатнє фінансування може призвести до зниження якості наукових досліджень, а також до втрати цінних наукових об’єктів. Крім того, існує ціла низка інших проблем, про які йдеться у статті: кадрові проблеми, що особливо гостра стали відчутними після еміграції за кордон значної кількості науковців, недостатній доступ до даних, пошкодження:в результаті збройної агресії рф.","PeriodicalId":34188,"journal":{"name":"Ekonomika upravlinnia ta administruvannia","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69052557","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：