{"title":"Евфемізація процесу комунікації між владою і громадськістю","authors":"Natalia Yevtushenko","doi":"10.34132/pard2023.19.03","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті розглянута евфемізація процесу комунікації між владою і громадськістю як стійка сукупність комунікаційних ролей і функцій владних інститутів, які через взаємодію між собою й громадськістю реалізовують владні інтереси, тобто здійснюють владу, яка є рушійним мотивом української практики соціальних комунікацій. \nДосліджено, що в умовах демократизації та євроінтеграції українського суспільства евфемізація набуває поширення в процесі управління, що пов’язане із стратегією підвищення значимості та підтримання авторитету влади, або уникнути репрезентації неприємних сторін дійсності шляхом пом’якшення й приховування сенсу негативних подій. \nВиявлено, що налагоджування ефективних взаємовідносин між публічною владою і громадськістю безпосередньо пов’язано з наявністю між ними каналів комунікації, вмінь і навичок ефективно застосовувати прийоми спілкування і необхідні для цього ресурси, одним з яких є евфемізми як засіб політкоректності. \nЗазначено, що саме всі владні інститути є суб’єктами комунікації з громадськістю, тобто відносно самостійними структурами передачі та отримання інформації. Отже, евфемізація процесу комунікації між владою і громадськістю в публічному управлінні це свого роду вид застосування влади, при якому владні інституції впливають на поведінку громадськості. По-перше, відмовляючись від виразів і поведінки, що є образливими для певних груп населення; по-друге, підтримуючи демократичні зміни в соціальній, політичній, культурній і освітній сферах, що спрямовані на питання подолання соціальної, расової, гендерної, сексуальної тощо дискримінації; по-трете, маніпулюючи громадською думкою, запроваджуючи в масову свідомість соціально-політичні ідеї й демократичні, ліберальні цінності. \nВ подальших дослідженнях пропонується звернути увагу на європейський досвід запровадження доктрини політкоректності в процесі комунікації влади й громадськості.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":"6 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2023-04-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.34132/pard2023.19.03","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті розглянута евфемізація процесу комунікації між владою і громадськістю як стійка сукупність комунікаційних ролей і функцій владних інститутів, які через взаємодію між собою й громадськістю реалізовують владні інтереси, тобто здійснюють владу, яка є рушійним мотивом української практики соціальних комунікацій.
Досліджено, що в умовах демократизації та євроінтеграції українського суспільства евфемізація набуває поширення в процесі управління, що пов’язане із стратегією підвищення значимості та підтримання авторитету влади, або уникнути репрезентації неприємних сторін дійсності шляхом пом’якшення й приховування сенсу негативних подій.
Виявлено, що налагоджування ефективних взаємовідносин між публічною владою і громадськістю безпосередньо пов’язано з наявністю між ними каналів комунікації, вмінь і навичок ефективно застосовувати прийоми спілкування і необхідні для цього ресурси, одним з яких є евфемізми як засіб політкоректності.
Зазначено, що саме всі владні інститути є суб’єктами комунікації з громадськістю, тобто відносно самостійними структурами передачі та отримання інформації. Отже, евфемізація процесу комунікації між владою і громадськістю в публічному управлінні це свого роду вид застосування влади, при якому владні інституції впливають на поведінку громадськості. По-перше, відмовляючись від виразів і поведінки, що є образливими для певних груп населення; по-друге, підтримуючи демократичні зміни в соціальній, політичній, культурній і освітній сферах, що спрямовані на питання подолання соціальної, расової, гендерної, сексуальної тощо дискримінації; по-трете, маніпулюючи громадською думкою, запроваджуючи в масову свідомість соціально-політичні ідеї й демократичні, ліберальні цінності.
В подальших дослідженнях пропонується звернути увагу на європейський досвід запровадження доктрини політкоректності в процесі комунікації влади й громадськості.