The factor of Sunni-Shia opposition in the foreign political doctrine of Iran (70s of the XX century – the beginning of the XXI century)

Abstract

Мета статті – дослідити місце та значення чинника суніто- шиїтського протистояння у зовнішньополітичній доктрині Ірану. Методологія дос лідження спирається на принципи конкретно-історичного підходу та об’єк тив- ності, всебічності і цілісності, системності та використання методів – аналізу та синтезу, історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-типологічного, проблемно-хронологічного. Наукова новизна полягає у тому, вперше в українській іс- торіографії доводиться, що чинник суніто-шиїтського протистояння є головним інструментом у зовнішньополітичній доктрині Ірану упродовж 70-х рр. ХХ ст. – почат- ку ХХІ ст. Висновки. Автор доводить, що чинник суніто-шиїтського протистояння відіграє одну з визначальних ролей у зовнішній політиці Ірану. З початком Ісламської революції в Ірані прослідковується феномен «шиїтського відродження», що зрештою створило об’єктивну умову для пере творення цієї країни у регіонального лідера усьо го шиїтсь кого руху. Після перемоги революції одним із основних напрямків зовнішньої по- літики стало установлення та розвиток відносин з усіма мусульманами світу. Однак основ ним пріоритетом цієї політики стали ісламські країни. Окрім того, у своїй зов- нішній політиці керівництво Ірану використовує фактор суніто-шиїтського про- тистояння для реалізації власних зовнішньополітичних цілей і амбіцій, які поляга- ли у перетворенні Ірану в провідного лідера мусульманського світу. Перемога револю- ції під ісламсь кими гаслами в Ірані та встановлення режиму, при якому влада опини- лася в руках шиїтсь кого духовенства, будівництво держави за ісламською моделлю, кон фронтація нового іранського режиму із США і проголошення ним зовнішньополі- тичного курсу на формування «ісламського світопорядку» – усе це справило велике враження на населення в інших мусульманських країнах, помітно ожививши інтерес до шиїтсь кого ісламу, особ ливо серед молоді.