Technologies of construction of Foundations in the Byzantine temple architecture of the middle and late Byzantine periods

Abstract

Мета статті – дослідити технології зведення фундаментів у візан- тійсь кому храмовому зодчестві середнього- та пізньовізантійського періодів столичної та провінційної архітектурних шкіл, зокрема способи та особливості мурування фун- даментів, особливості застосування сполій (вторинного будівельного матеріалу) під час зведення фундаментів. Методологія дослідження ґрунтується на принципах істориз- му, методах компаративного аналізу, індукції та дедукції. Наукова новизна обумовле- на тим, що на сьогоднішній день більшість відомих праць з даної теми вже інформацій- но застарілі і не враховують новітніх досліджень, в першу чергу археологічних. Крім цьо- го, багато пам’яток візантійської архітектури зазнали руйнації та перебудови, тому вив чення їх ускладнюється. Висновки. У ході дослідження було виявлено, що при закла- данні фундаменту технологія передбачала прокопування ровів і прибирання зайвого ґрунту. У візантійському зодчестві фундаменти закладалися або з цегли, або з камін- ня; у випадку будівництва на скелястій поверхні, їх заглиблювали у масив. Застосування стрічкового фундаменту або сітки відбувалося у випадках, коли було необхідно з’єднати зов нішні стіни з точками опор. Фундаменти могли і не з’єднуватися, коли частини бу- дівлі зводилися як окремі споруди (з різною вагою). Забезпечення рівної площини для бу- дівництва, в умовах нерівного рельєфу візантійської столиці вирішувалося споруджен- ням терас. Використання старих цистерн особливо характерно для традиції закла- дання фундаментів у столиці. Застосування деревини у фундаментах не є надто ти- повим, але й не рідким явищем: деревину часто використовували у конструкціях стін, також у субструкціях споруди застосовувалася система дерев’яних балок, які для міц- ності з’єднувалися залізними костилями і вкривалися якісним будівельним розчином. Подальше дослідження залишається перспективним.