Особливості застосування моделі «генотип – середовище» під час індивідуального відбору перспективних генотипів дуба звичайного (Quercus robur L.) у Правобережному Лісостепу

Наведено теоретичне узагальнення еколого-генетичних підходів щодо індивідуального відбору перспек­тивних генотипів на основі моделі взаємодії «генотип – середовище». Дослідження проведено на трьох родинних плантаціях, представлених 7-річним потомством дуба звичайного. Плантації розташовані в північний частині Хмельницької, центральній та південній частинах Вінницької області. Для оцінювання взаємодії «генотип – середовище» застосовували комплекс розроблених показників: ековаленсію Шукля, показник пластичності Насара та Хінна, ранговий показник переваги генотипу Фокса; показники екологічної стабільності Канга; показники стабільності Хінна; показники екологічної стабільності Тенерасу. Визначено найперспективніші генотипи дуба звичайного за показниками продуктивності та екологічної стабільності під час випробування плюсових дерев за потомством у різних умовах. За результатами досліджень визначено, що частка фенотипової мінливості, яка зумовлена чинниками середовища, збільшується за їхньої зміни. Для потомств, які ростуть в оптимальних кліматичних і ґрунтово-гідрологічних умовах, частка мінливості, яка зумовлена генетичними властивостями деревних порід, збільшується майже вдвічі. За показниками екологічної стабільності в умовах навколишнього середовища та енергією росту за висотою виявлено, що найкращими є родини плюсових дерев вінницького (В-8, В-22, В-46, В-48, В-54, В-105) та тернопільського (Т-19) походжень.