{"title":"Концепція зрілого розуму у філософії І. Канта","authors":"Oksana Panafidina","doi":"10.31812/apd.v0i22.4524","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статтi представлена реконструкцiя концепцiї розуму, розробленої I. Кантом у межах критичного проєкту. Автор обґрунтовує положення, що Кант як представник епохи Просвiтництва розкриває рiзнi аспекти свого бачення зрiлого розуму конечної iстоти — розуму «повнолiтньої» людини. Стверджується, що для Канта поняття розуму є головним поняттям усiєї його критичної фiлософiї i що у рiзних працях рiзних рокiв вiн розкриває окремi аспекти такого системного явища, як зрiлий розум. Використовуючи полiтичнi та юридичнi метафори, Кант за аналогiєю з правовою систематичнiстю представляє розум як упорядковану систему, iз чiтким розмежуванням легiтимного i нелегiтимного використання окремих вищих пiзнавальних здатностей суб’єкта, як-то: розсудку, сили судження та розуму, — в межах їхньої компетенцiї. Автор виокремлює три суттєвi ознаки зрiлого розуму у кантiвськiй експлiкацiї: (1) вiльний; (2) iнтерсуб’єктивний; (3) автономний. Кожен iз цих аспектiв зазнав певної еволюцiї, що вiдображує еволюцiю кантiвської фiлософiї загалом: вiд суто просвiтницької настанови на емансипацiю розуму (звiльнення вiд забобонiв) до iдеї автономного само-законного розуму, який виступає суддею та арбiтром, в межах цiлiсної «критичної справи». Автором пiдкреслюється, що для Канта слiдування максимi вiльного вiд забобонiв способу думання означає перебування розуму в активному станi, без чого вiн не може бути законодавцем нi у сферi пiзнання, нi у практичнiй сферi. У зв’язку з цим «революцiйна перемiна у способi мислення» (копернiканський переворот) у теоретичнiй i практичнiй фiлософiї Канта розглядається як наслiдок його просвiтницької експлiкацiї розуму. Окрема увага у статтi придiляється кантiвському розумiнню публiчного використання розуму та iдеї широкого способу мислення, його критицi позицiї логiчного егоїзму та розробцi концепцiї логiчного плюралiзму на основi iдеї загальнолюдського розуму.","PeriodicalId":305298,"journal":{"name":"Актуальні проблеми духовності","volume":"23 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2021-11-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Актуальні проблеми духовності","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.31812/apd.v0i22.4524","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
У статтi представлена реконструкцiя концепцiї розуму, розробленої I. Кантом у межах критичного проєкту. Автор обґрунтовує положення, що Кант як представник епохи Просвiтництва розкриває рiзнi аспекти свого бачення зрiлого розуму конечної iстоти — розуму «повнолiтньої» людини. Стверджується, що для Канта поняття розуму є головним поняттям усiєї його критичної фiлософiї i що у рiзних працях рiзних рокiв вiн розкриває окремi аспекти такого системного явища, як зрiлий розум. Використовуючи полiтичнi та юридичнi метафори, Кант за аналогiєю з правовою систематичнiстю представляє розум як упорядковану систему, iз чiтким розмежуванням легiтимного i нелегiтимного використання окремих вищих пiзнавальних здатностей суб’єкта, як-то: розсудку, сили судження та розуму, — в межах їхньої компетенцiї. Автор виокремлює три суттєвi ознаки зрiлого розуму у кантiвськiй експлiкацiї: (1) вiльний; (2) iнтерсуб’єктивний; (3) автономний. Кожен iз цих аспектiв зазнав певної еволюцiї, що вiдображує еволюцiю кантiвської фiлософiї загалом: вiд суто просвiтницької настанови на емансипацiю розуму (звiльнення вiд забобонiв) до iдеї автономного само-законного розуму, який виступає суддею та арбiтром, в межах цiлiсної «критичної справи». Автором пiдкреслюється, що для Канта слiдування максимi вiльного вiд забобонiв способу думання означає перебування розуму в активному станi, без чого вiн не може бути законодавцем нi у сферi пiзнання, нi у практичнiй сферi. У зв’язку з цим «революцiйна перемiна у способi мислення» (копернiканський переворот) у теоретичнiй i практичнiй фiлософiї Канта розглядається як наслiдок його просвiтницької експлiкацiї розуму. Окрема увага у статтi придiляється кантiвському розумiнню публiчного використання розуму та iдеї широкого способу мислення, його критицi позицiї логiчного егоїзму та розробцi концепцiї логiчного плюралiзму на основi iдеї загальнолюдського розуму.