РОЗВИТОК ФОТОГРАФІЇ В УКРАЇНІ У ХХ СТ. ТА ЇЇ ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ ЯК АРХІВНОГО ДОКУМЕНТА

У статті розглядаються питання розвитку фотографії, фотосправи та хіміко-фотографічної промисловості в Україні у ХХ ст., а також інституалізація фотографії як архівного документа. Уже з початку ХХ ст. можемо говорити про високий рівень розвитку в Україні фотосправи, сформованість її інфраструктури, швидке розширення напрямів розвитку в багатьох українських регіонах. Розширення функціонально-інструментальних характеристик фотографії, розвиток фотомеханічних процесів друку стали передумовами й каталізаторами становлення професійного фотомистецтва, фотожурналістики, формування і збагачення системи її жанрів, розширення кола фахівців фотосправи. Змінюється рівень сприйняття фотографії і фотодіяльності, з’являється потреба узагальнення і наукового її осмислення, створення теорії фотосправи. Так, з 1914 р. у Києві було вже чимало фотографів-митців і професіоналів-науковців. Активна фотодіяльність викликала до життя і виникнення спеціалізованих періодичних видань. За короткий час розвитку фотогуртків у Харкові засновуються профільні журнали. Зазначено, що на початку 1930 р. з ініціативи професора Олекси Балицького і лікаря Степана Дмоховського було створене Українське Фотографічне Товариство у Львові (з філіями у Станіславі, Тернополі й Рогатині). Товариство мало понад 200 членів, власне приміщення і бібліотеку. У 1960-1980-х рр. виникла мережа спеціалізованих архівів кінофотофонодокументів, що включала архіви союзного рівня та архіви союзних республік, у т.ч. України. У державних архівах створюються спеціальні архівні фонди для передачі, зберігання і дослідження фотодокументів, відбувається їхня інституалізація, яка отримала новий розвиток з початку 1990-х рр.