Питання взаємодії суб’єктів публічного управління земельними ресурсами громади

У статті доведено необхідність підвищення якості взаємодії суб’єктів публічного управління земельними ресурсами як одного з показників успішності менеджменту і розвитку громади. В рамках даного дослідження до суб’єкти управління віднесено: раду громади та її виконавчі органи, районні державні адміністрації, районні ради, територіальні органи Держгеокадастру, громаду (як сукупність жителів), проаналізовано їх функції та структуру, нормативну базу, що регулює відповідні повноваження. На основі візуалізованої автором моделі взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, мешканців громади з питань публічного управління земельними ресурсами виокремлено взаємозв’язки (реально сформовані та ті, які лише номінально встановлені законодавством). Виділено недоліки та прогалини в регулюванні механізмів взаємодії, до яких віднесено: неврегульованість статусу районних державних адміністрацій та районних рад у контексті земельних повноважень (зокрема, невідповідність функцій структурі); відсутність мотивації до співпраці суб’єктів управління; необхідність унормування механізму управління державними землями, що знаходяться на території громади; необхідність напрацювання і закріплення дієвих механізмів залучення громадського сектору до прийняття рішень; розробка дієвої системи контролю у сфері земельних відносин, з урахуванням значного розширення повноважень органів місцевого самоврядування та нового етапу формування ринку землі. В статті запропоновано перелік заходів для врегулювання спірних питань, налагодження взаємодії між суб’єктами публічного управління, завершення земельної децентралізації. До таких заходів віднесено: введення районної префектури, земельний відділ якої буде виконувати контрольно-наглядові повноваження, координувати горизонтальну взаємодію, зокрема у сфері управління спільними земельними ресурсами громад; а також, законодавче закріплення механізмів участі громади в прийнятті рішень, нормативно визначити проведення місцевого референдуму як форми безпосередньої демократії. Визначено, що запропоновані заходи сприятимуть підвищенню ефективності публічного управління основним ресурсом територіальної громади – землею, зниженню корупційних ризиків, створенню умов для розвитку ринку землі.