Instrumentalist logic of scientific discovery: reflections on Dewey’s method and its metaphysical foundations

У цій роботі я намагаюся прояснити сутність філософії Дьюї: його метод (денотативний метод (ДМ) / структуру дослідження (СД)). Незважаючи на традиційне розуміння Дьюї як анти-фундаменталіста, я хочу показати, що, насправді, його метод мав метафізичні основи: принцип тяглості або теорію емерджентизму. Я також обґрунтовую, що метафізичну позицію Дьюї краще називати «культурним емерджентизмом», аніж його терміном «культурний натуралізм». Те, що Дьюї називав «здоровим глуздом» у своїй «Логіці», Гуссерль позначав терміном «життєвий світ» у «Кризі». Я порівнюю два погляди на розуміння цього явища і роблю висновок, що для Дьюї різниця між природничими науками та здоровим глуздом полягає у предметі, а не в методі. Отже, мета полягає у тому, щоб знайти уніфікований метод, який застосовуватиметься в обох сферах. Тоді як Гуссерль був більш песимістичним: для нього різниця полягала не тільки в предметі, а й у самих методах. Услід за цим обговоренням, я також зробив спробу переформулювати важку проблему свідомості у термінах Дьюї. Насамкінець, я порівнюю ДМ / СД Дьюї з попперівським розумінням наукового методу і роблю висновок, що між ними немає значної різниці, і що метод Дьюї також можна розглядати як гіпотетико-дедуктивний, з єдиною різницею в акцентах.