{"title":"欧洲文学中的布科里亚体裁:起源、动力和历史发展方向","authors":"Семен Абрамович","doi":"10.18778/1506-6541.29.04","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Автор статті показує, що буколічний жанр вже сприймається як щось маргінальне, а літературознавство зосереджується тут переважно на локальних описах, на протиставленні села місту, вкладаючи в термін жанр власне розуміння тощо. Тут же буколіку узято не в тих чи інших синхронічних зрізах, а в історичній діахронії, в основному в ракурсі зміни типів літератури на межі античності й християнства, коли життєстверджуючі ідеали класичної буколіки було піддано релігійно-філософській рефлексії, що спричинилося до трансформації, починаючи від епохи Відродження, камерної ліричної форми в соціально та психологічно насичені роман та драму. Автор статті спирається на методологію ритуально-міфологічного літературознавства, позаяк у буколічній літературі бринить відлуння древніх ритуалів поновлення життя й подолання смерті. Поділяючи погляд Дж. З. Сміта, згідно якому для мисливців та збирачів найважливішою формою ритуальної діяльності є ініціація, а для хліборобів – жертвопринесення, автор статті вдається до розгорнутого співставлення античної буколіки, котрій від початку була притаманна певна „міська” іронічність, не лише із загальною спіритуалістичною концепцією Біблії, а й конкретно з пасторальними мотивами у Пісня над піснями, показуючи, як подібні філіації ідей вплинули на ускладнення й поглиблення жанру в цілому. Простежено, як античне оспівувалося безтурботного життя селянина ускладнюється християнським почуттям memento mori. В епоху Просвітництва гранично підвищується філософська насиченість пасторалі: природа стає бажаним середовишем проживання й джерелом наснаги, ба, навіть критерієм істини. Відзначається також, що пасторальний роман, як всякий роман за панування класицизму, був оголошений „поза законом” – як жанр, за генетикою своєю фольклорний, що не завадило йому в дискурсі сентименталізму досягти висот у зображення внутрішнього світу почуттів. Таким чином, стаття являє собою генералізовану панорамну картину буття жанру в його діахронічному русі. Розгорнуто показано, як буколічно-пасторальні мотиви не лише сконденсували в собі дух народжених у сиву язичницьку давнину ритуалів, котрі фіксували одвічну боротьбу Життя й Смерті, а й вступили в діалог з цінностями біблійними, що взначило розвій та постійне розширення жанрових кордонів буколіки.","PeriodicalId":34259,"journal":{"name":"Zeszyty Wiejskie","volume":"84 11","pages":""},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2023-12-05","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":"{\"title\":\"Буколічний жанр в європейських літературах: витоки, динаміка й спрямованість історичного розвитку\",\"authors\":\"Семен Абрамович\",\"doi\":\"10.18778/1506-6541.29.04\",\"DOIUrl\":null,\"url\":null,\"abstract\":\"Автор статті показує, що буколічний жанр вже сприймається як щось маргінальне, а літературознавство зосереджується тут переважно на локальних описах, на протиставленні села місту, вкладаючи в термін жанр власне розуміння тощо. Тут же буколіку узято не в тих чи інших синхронічних зрізах, а в історичній діахронії, в основному в ракурсі зміни типів літератури на межі античності й християнства, коли життєстверджуючі ідеали класичної буколіки було піддано релігійно-філософській рефлексії, що спричинилося до трансформації, починаючи від епохи Відродження, камерної ліричної форми в соціально та психологічно насичені роман та драму. Автор статті спирається на методологію ритуально-міфологічного літературознавства, позаяк у буколічній літературі бринить відлуння древніх ритуалів поновлення життя й подолання смерті. Поділяючи погляд Дж. З. Сміта, згідно якому для мисливців та збирачів найважливішою формою ритуальної діяльності є ініціація, а для хліборобів – жертвопринесення, автор статті вдається до розгорнутого співставлення античної буколіки, котрій від початку була притаманна певна „міська” іронічність, не лише із загальною спіритуалістичною концепцією Біблії, а й конкретно з пасторальними мотивами у Пісня над піснями, показуючи, як подібні філіації ідей вплинули на ускладнення й поглиблення жанру в цілому. Простежено, як античне оспівувалося безтурботного життя селянина ускладнюється християнським почуттям memento mori. В епоху Просвітництва гранично підвищується філософська насиченість пасторалі: природа стає бажаним середовишем проживання й джерелом наснаги, ба, навіть критерієм істини. Відзначається також, що пасторальний роман, як всякий роман за панування класицизму, був оголошений „поза законом” – як жанр, за генетикою своєю фольклорний, що не завадило йому в дискурсі сентименталізму досягти висот у зображення внутрішнього світу почуттів. Таким чином, стаття являє собою генералізовану панорамну картину буття жанру в його діахронічному русі. Розгорнуто показано, як буколічно-пасторальні мотиви не лише сконденсували в собі дух народжених у сиву язичницьку давнину ритуалів, котрі фіксували одвічну боротьбу Життя й Смерті, а й вступили в діалог з цінностями біблійними, що взначило розвій та постійне розширення жанрових кордонів буколіки.\",\"PeriodicalId\":34259,\"journal\":{\"name\":\"Zeszyty Wiejskie\",\"volume\":\"84 11\",\"pages\":\"\"},\"PeriodicalIF\":0.0000,\"publicationDate\":\"2023-12-05\",\"publicationTypes\":\"Journal Article\",\"fieldsOfStudy\":null,\"isOpenAccess\":false,\"openAccessPdf\":\"\",\"citationCount\":\"0\",\"resultStr\":null,\"platform\":\"Semanticscholar\",\"paperid\":null,\"PeriodicalName\":\"Zeszyty Wiejskie\",\"FirstCategoryId\":\"1085\",\"ListUrlMain\":\"https://doi.org/10.18778/1506-6541.29.04\",\"RegionNum\":0,\"RegionCategory\":null,\"ArticlePicture\":[],\"TitleCN\":null,\"AbstractTextCN\":null,\"PMCID\":null,\"EPubDate\":\"\",\"PubModel\":\"\",\"JCR\":\"Q4\",\"JCRName\":\"Arts and Humanities\",\"Score\":null,\"Total\":0}","platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Zeszyty Wiejskie","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.18778/1506-6541.29.04","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"Q4","JCRName":"Arts and Humanities","Score":null,"Total":0}
Буколічний жанр в європейських літературах: витоки, динаміка й спрямованість історичного розвитку
Автор статті показує, що буколічний жанр вже сприймається як щось маргінальне, а літературознавство зосереджується тут переважно на локальних описах, на протиставленні села місту, вкладаючи в термін жанр власне розуміння тощо. Тут же буколіку узято не в тих чи інших синхронічних зрізах, а в історичній діахронії, в основному в ракурсі зміни типів літератури на межі античності й християнства, коли життєстверджуючі ідеали класичної буколіки було піддано релігійно-філософській рефлексії, що спричинилося до трансформації, починаючи від епохи Відродження, камерної ліричної форми в соціально та психологічно насичені роман та драму. Автор статті спирається на методологію ритуально-міфологічного літературознавства, позаяк у буколічній літературі бринить відлуння древніх ритуалів поновлення життя й подолання смерті. Поділяючи погляд Дж. З. Сміта, згідно якому для мисливців та збирачів найважливішою формою ритуальної діяльності є ініціація, а для хліборобів – жертвопринесення, автор статті вдається до розгорнутого співставлення античної буколіки, котрій від початку була притаманна певна „міська” іронічність, не лише із загальною спіритуалістичною концепцією Біблії, а й конкретно з пасторальними мотивами у Пісня над піснями, показуючи, як подібні філіації ідей вплинули на ускладнення й поглиблення жанру в цілому. Простежено, як античне оспівувалося безтурботного життя селянина ускладнюється християнським почуттям memento mori. В епоху Просвітництва гранично підвищується філософська насиченість пасторалі: природа стає бажаним середовишем проживання й джерелом наснаги, ба, навіть критерієм істини. Відзначається також, що пасторальний роман, як всякий роман за панування класицизму, був оголошений „поза законом” – як жанр, за генетикою своєю фольклорний, що не завадило йому в дискурсі сентименталізму досягти висот у зображення внутрішнього світу почуттів. Таким чином, стаття являє собою генералізовану панорамну картину буття жанру в його діахронічному русі. Розгорнуто показано, як буколічно-пасторальні мотиви не лише сконденсували в собі дух народжених у сиву язичницьку давнину ритуалів, котрі фіксували одвічну боротьбу Життя й Смерті, а й вступили в діалог з цінностями біблійними, що взначило розвій та постійне розширення жанрових кордонів буколіки.