Міжетнічна ксенофобія і практики протидії: на прикладі країн Євросоюзу

Процес глобалізації, утворення конфліктів, посилення міграції та зростання кількості біженців сприяє залученню до міжкультурної комунікації величезних мас людей, що належать до різних географічних і культурних ареалів, соціальних, національних і конфесійних груп. Досвід останніх десятиліть продемонстрував неспроможність багатьох етнонаціональних концепцій, що грунтуються на неминучості стирання етнічних відмінностей і зниженні міжнаціональної напруженості під впливом глобалізації, індустріалізації й урбанізації. Навпаки, збільшення можливостей вільного волевиявлення народів і демократизація суспільства лише загострюють етнічну самосвідомість. Інтеграційним та асиміляційним процесам, тісно пов’язаним з глобалізацією, протистоїть дезінтеграційна сила етнічної і конфесійної нетерпимості, яка в умовах міграційних криз 2015-2016 і 2021 років та глобальної пандемії ще гостріше проявилася. Тому формування позитивних реалій сучасного демократичного суспільства можливе тільки на основі досягнення толерантних стосунків, передусім у посттоталітарних країнах. Для глибшого розуміння явища міжетнічної ксенофобії, причин і умов його проявів, вивчення досвіду профілактики цього глобального «захворювання» на планеті у статті здійснено аналіз цієї проблеми у 15 країнах і трьох великих регіонах, окреслено кращі практики запобігання поширенню міжетнічної ксенофобії в країнах Євросоюзу, Україні та Російській Федерації. Ключові слова: ксенофобія, Євросоюз, Україна, Росія, конфлікти.