Формування наукового світогляду в ХІХ столітті та інтегративні процеси в науці

У статті зосереджено увагу на питанні професійної етики вченого, яке має велике значення, оскільки своїми дослідженнями вчений змінює та трансформує суспільство, що дає конкретні орієнтири для подальшого науково-технічного розвитку. Цивілізоване суспільство, яке складається з активних і свідомих громадян, прислухається до слів, порад і пропозицій науковців. У статті розглядаються інтегровані процеси в науці та відмінність наукового світогляду від загальноприйнятого у ХІХ ст. У статті обговорюється історія розвитку науки, а також історія конфлікту та зміни конкуруючих дослідницьких програм, які відбуваються в результаті їхньої евристичної сили в інтерпретації емпіричних даних, у передбаченні майбутнього розвитку науки та в обороні поля. Аналіз наукової літератури дозволив зробити висновок, що волевільне та свідомо налаштоване високоосвічене українство, зусиллями якого імплементовувався кращий європейський досвід, повсякчас дбало про формування наступної всебічно розвиненої генерації, яка б стала їм достойною заміною. Поліваріантність розвитку проукраїнської вищої освіти торкалася кращих освітньо-наукових традицій носіїв європейської культури та досвіду. Виходячи з цього, варто зазначити, що питання про світогляд не може бути вирішене, якщо поставити його в абстрактно-загальному вигляді, тобто поза історією його розвитку. Стаття демонструє, що навіть якщо провести найширше уточнення слова «світогляд», воно не дасть великого розуміння суперечливості цього терміну. Значно легше буде зрозуміти, що таке науковий світогляд. Тому в статті виявляється специфіка наукового світогляду, викладаючи його як різний історичний тип на основі принципу історизму. З чого можна зробити висновок, що історичні типи світогляду є результатом різної форми духовно-практичного ставлення людини до себе і зовнішнього світу в поєднанні зі створенням культурно-історичних умов суспільного життя в певний момент. Вони гарантують історичну стабільність і забезпечують змістовну та цілеспрямовану історію для спільнот, а вчений несе відповідальність за наслідки своїх дій, які можуть вплинути на розвиток людства чи природного світу. Дослідник повинен протистояти бажанню отримати результати, що відхиляються від принципів істинності, достовірності, міжособистісної довіри, гуманізму.