ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ

У статті виокремлені наступні виклики та проблеми в Україні в освітній сфері. По-перше, ринок праці, що динамічно розвивається, вимагає стійких зв’язків між його учасниками та інститутами системи освіти. Зв’язок є значимим лише тоді, коли розвиток одного об’єкта впливає на поточний стан іншого об’єкта. Тим часом, в умовах консервативної академічної системи, що визначає принципи функціонування переважної більшості освітніх установ, говорити про їх спільний динамічний розвиток з економічними суб’єктами не доводиться. По-друге, інноваційний розвиток економіки диктує необхідність зміцнення науково-дослідного потенціалу освітньої системи та використання освітніми установами інноваційних методик освітньої діяльності. Для цього потрібна тісна інтеграція освіти та науки. По-третє, диверсифікація освітніх програм та збільшення частки недержавних освітніх установ, а також тенденція до масовості освіти найвищого рівня, що остаточно оформилася, вимагають забезпечення ефективного управління освітніми установами та якістю освіти. По-четверте, проблема нестачі бюджетного фінансування класичних, фундаментальних освітніх програм та потреба у доступній якісній освіті для всіх зацікавлених категорій населення потребують ефективної фінансової політики. По-п’яте, жорстка структура освітньої системи не завжди відповідає запитам суспільства та економіки. Освітня система, стрижнем якої є низка послідовно реалізованих основних освітніх програм різних рівнів для дітей та молоді, а решта – відірвано від загального стрижня, який не завжди готовий забезпечити отримання нових необхідні навички тут і зараз. Процес отримання знань сприймається як процес, який потребує значних зусиль і часу. Внаслідок цього перекваліфікація дорослих (необхідна багатьом в умовах стрімкого розвитку соціально-економічних процесів та цифровізації суспільства) не має належної популярності. Обґрунтовано, що основна мета інтеграції національної вищої школи до загальноєвропейської системи вищої освіти – підготовка кваліфікованого працівника відповідного рівня та профілю, конкурентоспроможного на ринку праці, компетентного, відповідального, що вільно володіє своєю професією та орієнтованого у суміжних галузях діяльності, здатного до ефективної роботи за спеціальністю на рівні світових стандартів, готового до постійного професійного зростання, соціальної та професійної мобільності; задоволення потреб особистості, отримання відповідної освіти. Слід визнати, що головним у реформі освіти є зміна змісту навчання, його нове наповнення та переведення від масово-репродуктивного до активно-діяльнісного, що дозволяє створити необхідні умови для виявлення та формування творчої індивідуальності майбутнього фахівця. Конвертувати слід не тільки диплом, але зміст освіти, співвіднісши його з існуючими світовими стандартами. Разом з тим, робити це необхідно обережно, не допускаючи бездумного руйнування фундаментальності, глобальності діючої національної освітньої системи, заперечення чи ігнорування накопиченого позитивного досвіду, а навпаки, максимально враховуючи та використовуючи його.