Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-28-35
Артем Вовк
У статті систематизовані наукові дослідження сучасних проблем публічного управління забезпеченням кібербезпеки в Україні. Зазначено, що кібербезпека – це захист підключених до Інтернету систем, таких як обладнання, програмне забезпечення та бази даних від кіберзагроз. Ця практика використовується окремими особами, підприємствами та державою для запобігання несанкціонованому доступу до центрів обробки даних та інших комп’ютеризованих систем. Звернуто увагу, що загрози постійно розвиваються, і ландшафт кібербезпеки постійно змінюється. Ставки у банківській та фінансовій індустрії високі, оскільки в небезпеці знаходяться значні грошові суми, а також існує ймовірність серйозних економічних потрясінь, якщо банки та інші фінансові системи будуть скомпрометовані. Теж саме стосується витоку персональних даних з органів державної влади та місцевого самоврядування. Аналізуючи інноваційні підходи до кібербезпеки, виокремлені наступні методи: розвідка загроз, машинне навчання, поведінкова аналітика, архітектура нульової довіри, управління ризиками. Виокремлені основні напрями вдосконалення публічного управління забезпеченням кібербезпеки в Україні: використання сучасних захисних технологій, обладнання комплексів, що дозволяють підняти її на найвищий рівень захищеності; підвищення кадрового потенціалу фахівців, здатних вирішувати складні технічні завдання щодо запобігання, обмеження та усунення сучасних кіберзагроз, їх умінь та професіоналізму; скоординовану діяльність суб’єктів кібербезпеки щодо попередження, виявлення та розкриття кіберзлочинів, комп’ютерних атак та кібертероризму; випереджаюче законодавче регулювання, відомчу нормативну правову регламентацію інституту кібербезпеки, протидію кіберзлочинності та кібертероризму, ліквідацію правових прогалин у максимально короткі терміни, відповідно до потреб правозастосовчої практики в цій сфери; активне використання сучасних форм, засобів та методів оперативно-розшукової діяльності, оперативно-розшукових заходів щодо забезпечення вищого рівня кібербезпеки та протидії кіберзлочинності; використання досвіду розвинених зарубіжних країн щодо організації кібербезпеки, протидії кіберзагрозам, боротьби з кібертероризмом та кримінальними кіберситуаціями; тиражування та впровадження у практичну діяльність досвіду забезпечення кібербезпеки, накопиченого різними міжнародними організаціями; створення, розвиток та вдосконалення організаційної та інформаційно-аналітичної служби у суб’єктах кібербезпеки; організація всебічних комплексних наукових досліджень проблем кібербезпеки, кіберзлочинності, кібератак та кібертероризму.
{"title":"СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ КІБЕРБЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ","authors":"Артем Вовк","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-28-35","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-28-35","url":null,"abstract":"У статті систематизовані наукові дослідження сучасних проблем публічного управління забезпеченням кібербезпеки в Україні. \u0000Зазначено, що кібербезпека – це захист підключених до Інтернету систем, таких як обладнання, програмне забезпечення та бази даних від кіберзагроз. Ця практика використовується окремими особами, підприємствами та державою для запобігання несанкціонованому доступу до центрів обробки даних та інших комп’ютеризованих систем. \u0000Звернуто увагу, що загрози постійно розвиваються, і ландшафт кібербезпеки постійно змінюється. Ставки у банківській та фінансовій індустрії високі, оскільки в небезпеці знаходяться значні грошові суми, а також існує ймовірність серйозних економічних потрясінь, якщо банки та інші фінансові системи будуть скомпрометовані. Теж саме стосується витоку персональних даних з органів державної влади та місцевого самоврядування. \u0000Аналізуючи інноваційні підходи до кібербезпеки, виокремлені наступні методи: розвідка загроз, машинне навчання, поведінкова аналітика, архітектура нульової довіри, управління ризиками. \u0000Виокремлені основні напрями вдосконалення публічного управління забезпеченням кібербезпеки в Україні: використання сучасних захисних технологій, обладнання комплексів, що дозволяють підняти її на найвищий рівень захищеності; підвищення кадрового потенціалу фахівців, здатних вирішувати складні технічні завдання щодо запобігання, обмеження та усунення сучасних кіберзагроз, їх умінь та професіоналізму; скоординовану діяльність суб’єктів кібербезпеки щодо попередження, виявлення та розкриття кіберзлочинів, комп’ютерних атак та кібертероризму; випереджаюче законодавче регулювання, відомчу нормативну правову регламентацію інституту кібербезпеки, протидію кіберзлочинності та кібертероризму, ліквідацію правових прогалин у максимально короткі терміни, відповідно до потреб правозастосовчої практики в цій сфери; активне використання сучасних форм, засобів та методів оперативно-розшукової діяльності, оперативно-розшукових заходів щодо забезпечення вищого рівня кібербезпеки та протидії кіберзлочинності; використання досвіду розвинених зарубіжних країн щодо організації кібербезпеки, протидії кіберзагрозам, боротьби з кібертероризмом та кримінальними кіберситуаціями; тиражування та впровадження у практичну діяльність досвіду забезпечення кібербезпеки, накопиченого різними міжнародними організаціями; створення, розвиток та вдосконалення організаційної та інформаційно-аналітичної служби у суб’єктах кібербезпеки; організація всебічних комплексних наукових досліджень проблем кібербезпеки, кіберзлочинності, кібератак та кібертероризму.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"82 14","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141657889","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-98-106
Оксана Пархоменко-Куцевіл
У статті обґрунтовано використання технологій штучного інтелекту у системі управління персоналом публічної служби України. Зазначено, що нові інструменти із застосуванням технологій штучного інтелекту здатні аналізувати та вибудовувати алгоритми, що сприяють не тільки рекрутингу кандидатів, що найбільш підходять на вакантні посади, але й запобіганню звільненню цінних працівників за рахунок аналізу взаємозв’язків, контролю показників професійного вигоряння та рівня лояльності до організації. Проведені дослідження щодо впровадження та використання штучного інтелекту в HR-процесах дозволяють обґрунтувати перспективність застосування даних технологій в управлінні. Інновації є ключовим елементом суспільств знань і істотно трансформують усі сторони його життя. Навчання стає ключовою цінністю суспільств знання. В цій ситуації ускладнюється оцінка пізнавальних здібностей людини. Використання штучного інтелекту в системі управління персоналом публічної служби має як позитивні, так і негативні наслідки. Взаємодоповнюючої взаємодії людини та «машини» можна досягти за рахунок коректної постановки управлінських завдань та підбору відповідних їм технологічних можливостей. Важливо знайти баланс між автоматизацією із застосуванням штучного інтелекту та ручним управлінням процесами, а також мінімізувати негативний вплив нових технологій на соціальну стійкість суспільства. Розглянуті варіанти застосування штучного інтелекту в основних напрямках управління персоналом системи публічної служби, зокрема: рекрутмент персоналу системи публічної служби, кадрове адміністрування, адаптація фахівців, система оцінювання публічних службовців, система навчання, підвищення кваліфікації, розвиток персоналу системи публічної служби, система стимулювання персоналу, запобігання вигоранню та звільненню співробітників, HR-брендинг системи публічної служби. Крім того, у дослідженні були проаналізовані основні ризики, які суттєво стримують процес повної заміни людського інтелекту штучним у сфері управління персоналом публічної служби.
{"title":"ОБҐРУНТУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ","authors":"Оксана Пархоменко-Куцевіл","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-98-106","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-98-106","url":null,"abstract":"У статті обґрунтовано використання технологій штучного інтелекту у системі управління персоналом публічної служби України. \u0000Зазначено, що нові інструменти із застосуванням технологій штучного інтелекту здатні аналізувати та вибудовувати алгоритми, що сприяють не тільки рекрутингу кандидатів, що найбільш підходять на вакантні посади, але й запобіганню звільненню цінних працівників за рахунок аналізу взаємозв’язків, контролю показників професійного вигоряння та рівня лояльності до організації. \u0000Проведені дослідження щодо впровадження та використання штучного інтелекту в HR-процесах дозволяють обґрунтувати перспективність застосування даних технологій в управлінні. Інновації є ключовим елементом суспільств знань і істотно трансформують усі сторони його життя. Навчання стає ключовою цінністю суспільств знання. В цій ситуації ускладнюється оцінка пізнавальних здібностей людини. \u0000Використання штучного інтелекту в системі управління персоналом публічної служби має як позитивні, так і негативні наслідки. Взаємодоповнюючої взаємодії людини та «машини» можна досягти за рахунок коректної постановки управлінських завдань та підбору відповідних їм технологічних можливостей. Важливо знайти баланс між автоматизацією із застосуванням штучного інтелекту та ручним управлінням процесами, а також мінімізувати негативний вплив нових технологій на соціальну стійкість суспільства. \u0000Розглянуті варіанти застосування штучного інтелекту в основних напрямках управління персоналом системи публічної служби, зокрема: рекрутмент персоналу системи публічної служби, кадрове адміністрування, адаптація фахівців, система оцінювання публічних службовців, система навчання, підвищення кваліфікації, розвиток персоналу системи публічної служби, система стимулювання персоналу, запобігання вигоранню та звільненню співробітників, HR-брендинг системи публічної служби. Крім того, у дослідженні були проаналізовані основні ризики, які суттєво стримують процес повної заміни людського інтелекту штучним у сфері управління персоналом публічної служби.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"92 19","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141657850","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-83-90
Володимир Маршалюк
У статті проаналізовані нормативно-правові механізми публічного управління розвитком професійного спорту в Україні. Сучасний професійний спорт суттєво відрізняється від усіх історичних форм. Він перетворився на галузь сучасного масового явища, що має суспільну цінність. Займає велике місце в системі суспільних цінностей. Професійний спорт функціонує на засадах, що відтворюють конкретну систему соціальних цінностей. Він сприяє засвоєнню та закріпленню цих цінностей, формує один з основних їх комплексів. Тенденції, що відбуваються, суперечливі. Природні можливості людини не можуть бути реалізовані без активної, спрямовуючої участі стимулів соціального походження. Пріоритет соціального тут очевидний і полягає в управлінні розвитком природного, його своєрідного балансування у зв’язку зі змінними умовами та вимогами життя. Дослідження практичної та теоретичної складових питання дозволяє дійти висновку у тому, що публічне управління у сфері професійного спорту потребує модернізації. Проте вдосконалення багатьох процесів не може бути лише силами державного апарату, тому необхідно звернути увагу до інститутів громадського суспільства країни. Так, на думку деяких авторів, центральне місце у цьому питанні має бути відведено Професійним спілкам (клубам) спортсменів. На сьогоднішній день досвід публічного управління у сфері професійного спорту не можна назвати вдалим. У зв’язку з цим слід вирішити такі проблеми: знайти оптимальне поєднання саморегулювання та публічного управління у сфері професійного спорту; встановити межі публічного управління суспільних відносин у сфері професійного спорту; забезпечити ефективну та оптимальну систему фінансування молодих спортсменів, спортивних шкіл та їх розвиток; сформувати нормативно-правовий документ який би передбачав розвиток професійного спорту, наприклад Концепція розвитку та інновацій управління у сфері професійного спорту в Україні на 2024–2034 рр. Вирішення зазначених проблем не може бути однозначним і односкладовим: з одного боку, необхідно не допустити надмірного втручання держави у справи спортивних організацій, що небезпечно і здатне зруйнувати систему правового регулювання, створену спортивними організаціями. З іншого боку, проблеми забезпечення громадського порядку, підкупу учасників спортивних заходів, застосування допінгу та корупції у спорті неможливо вирішити без допомоги держави. Відповідно держава має зрозуміти свою роль і чіткіше визначити межі своєї участі в правовому регулюванні суспільних відносин у сфері професійного спорту.
{"title":"НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ПРОФЕСІЙНОГО СПОРТУ В УКРАЇНІ","authors":"Володимир Маршалюк","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-83-90","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-83-90","url":null,"abstract":"У статті проаналізовані нормативно-правові механізми публічного управління розвитком професійного спорту в Україні. Сучасний професійний спорт суттєво відрізняється від усіх історичних форм. Він перетворився на галузь сучасного масового явища, що має суспільну цінність. Займає велике місце в системі суспільних цінностей. \u0000Професійний спорт функціонує на засадах, що відтворюють конкретну систему соціальних цінностей. Він сприяє засвоєнню та закріпленню цих цінностей, формує один з основних їх комплексів. Тенденції, що відбуваються, суперечливі. Природні можливості людини не можуть бути реалізовані без активної, спрямовуючої участі стимулів соціального походження. Пріоритет соціального тут очевидний і полягає в управлінні розвитком природного, його своєрідного балансування у зв’язку зі змінними умовами та вимогами життя. \u0000Дослідження практичної та теоретичної складових питання дозволяє дійти висновку у тому, що публічне управління у сфері професійного спорту потребує модернізації. Проте вдосконалення багатьох процесів не може бути лише силами державного апарату, тому необхідно звернути увагу до інститутів громадського суспільства країни. Так, на думку деяких авторів, центральне місце у цьому питанні має бути відведено Професійним спілкам (клубам) спортсменів. \u0000На сьогоднішній день досвід публічного управління у сфері професійного спорту не можна назвати вдалим. У зв’язку з цим слід вирішити такі проблеми: знайти оптимальне поєднання саморегулювання та публічного управління у сфері професійного спорту; встановити межі публічного управління суспільних відносин у сфері професійного спорту; забезпечити ефективну та оптимальну систему фінансування молодих спортсменів, спортивних шкіл та їх розвиток; сформувати нормативно-правовий документ який би передбачав розвиток професійного спорту, наприклад Концепція розвитку та інновацій управління у сфері професійного спорту в Україні на 2024–2034 рр. \u0000Вирішення зазначених проблем не може бути однозначним і односкладовим: з одного боку, необхідно не допустити надмірного втручання держави у справи спортивних організацій, що небезпечно і здатне зруйнувати систему правового регулювання, створену спортивними організаціями. З іншого боку, проблеми забезпечення громадського порядку, підкупу учасників спортивних заходів, застосування допінгу та корупції у спорті неможливо вирішити без допомоги держави. Відповідно держава має зрозуміти свою роль і чіткіше визначити межі своєї участі в правовому регулюванні суспільних відносин у сфері професійного спорту.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"120 35","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141657035","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-136-147
Ганна Олександрівна Фролова
У статті розглянуто питання підвищення якості житлово-комунальних послуг, зокрема з централізованого водопостачання та водовідведення, яке виступає основним критерієм ефективного публічного управління галуззю та має на меті досягнення високих соціальних стандартів життєзабезпечення для кожного громадянина України. Підвищення якості послуг з централізованого водопостачання та водовідведення можливе за рахунок ефективного публічного управління всією системою, яке спрямоване на забезпечення споживачів якісною питною водою в необхідних обсягах за допомогою комплексу спеціальних заходів. У свою чергу механізми публічного управління якістю послуг з централізованого водопостачання та водовідведення можна охарактеризувати як сукупність нормативно-правових, організаційних, інвестиційно-фінансових та інноваційних заходів, які мають забезпечувати споживачів водою у достатній кількості та високої якості. Cаме це актуалізує такі публічно-владні управлінські функції як організаційна та регулятивна зі застосуванням програмно-цільового та проєктного підходів до розвитку житлово-комунального господарства в цілому та комунальної інфраструктури зокрема. Слід зазначити, що поняття «програмно-цільовий», зокрема у контексті методів та інструментів забезпечення ефективності певного виду діяльності, у тому числі у житлово-комунальній сфері, означає характеристику процесу реалізації цілей вищого рівня (місії/генеральної мети/стратегічних пріоритетів) через їх декомпозицію до рівня конкретних завдань (проєктів, програм), за допомогою яких можна чітко визначити обсяг необхідних ресурсів та термінів їх виконання, здійснити розподіл відповідальності, чим забезпечити ефективне та результативне управління процесами надання послуг, що реалізуються в житлово-комунальній сфері, зокрема в галузі централізованого водопостачання та водовідведення.
{"title":"ПІДХОДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ НАДАННЯ ПОСЛУГ З ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ВОДОПОСТАЧАННЯ ТА ВОДОВІДВЕДЕННЯ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ","authors":"Ганна Олександрівна Фролова","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-136-147","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-136-147","url":null,"abstract":"У статті розглянуто питання підвищення якості житлово-комунальних послуг, зокрема з централізованого водопостачання та водовідведення, яке виступає основним критерієм ефективного публічного управління галуззю та має на меті досягнення високих соціальних стандартів життєзабезпечення для кожного громадянина України. \u0000Підвищення якості послуг з централізованого водопостачання та водовідведення можливе за рахунок ефективного публічного управління всією системою, яке спрямоване на забезпечення споживачів якісною питною водою в необхідних обсягах за допомогою комплексу спеціальних заходів. У свою чергу механізми публічного управління якістю послуг з централізованого водопостачання та водовідведення можна охарактеризувати як сукупність нормативно-правових, організаційних, інвестиційно-фінансових та інноваційних заходів, які мають забезпечувати споживачів водою у достатній кількості та високої якості. Cаме це актуалізує такі публічно-владні управлінські функції як організаційна та регулятивна зі застосуванням програмно-цільового та проєктного підходів до розвитку житлово-комунального господарства в цілому та комунальної інфраструктури зокрема. \u0000Слід зазначити, що поняття «програмно-цільовий», зокрема у контексті методів та інструментів забезпечення ефективності певного виду діяльності, у тому числі у житлово-комунальній сфері, означає характеристику процесу реалізації цілей вищого рівня (місії/генеральної мети/стратегічних пріоритетів) через їх декомпозицію до рівня конкретних завдань (проєктів, програм), за допомогою яких можна чітко визначити обсяг необхідних ресурсів та термінів їх виконання, здійснити розподіл відповідальності, чим забезпечити ефективне та результативне управління процесами надання послуг, що реалізуються в житлово-комунальній сфері, зокрема в галузі централізованого водопостачання та водовідведення.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"60 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141655590","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-6-16
Олег Біннатов
Стаття присвячена проблемі державного управління в стимулюванні інноваційного розвитку малого підприємництва в умовах євроінтеграції. У перехідний період до інноваційної моделі економічного розвитку держава виступає головним автором, який формує національну стратегію розвитку, створює умови для інноваційного росту та розвиває ефективні інститути інноваційного середовища. У статті розглядається роль малого бізнесу у сучасній економіці та його вплив на соціально-економічний розвиток суспільства. Розкрито значення малого підприємництва в контексті євроінтеграції як ключового фактора економічного розвитку. Зазначається, що попри потенційні можливості, малі підприємства стикаються з численними викликами, включаючи низький рівень інноваційної активності. Представлено результати аналізу впливу державного управління на розвиток малого бізнесу, особливо в контексті процесів євроінтеграції. Обговорено різні аспекти ролі державного управління, такі як надання фінансової підтримки, створення сприятливого підприємницького середовища та регулювання оподаткування для стимулювання інноваційного розвитку малого підприємництва. Зокрема, звернено увагу на необхідність адаптації законодавства до європейських стандартів та забезпечення доступу малих підприємств до європейських ринків та технологій. Представлено стратегію створення сприятливого середовища для розвитку підприємництва в Україні. Встановлено, що ефективне державне управління є ключовим фактором для успішного інноваційного розвитку малого підприємництва в умовах євроінтеграції. В статті висвітлюються ключові аспекти, такі як конкурентне середовище, проблеми функціонування малого бізнесу в умовах війни та необхідність державної підтримки малого підприємництва. Обговорюється критична роль державного управління у стимулюванні інноваційного розвитку малого підприємництва в умовах євроінтеграції. Висвітлюються системні проблеми, які ускладнюють процес інноваційного розвитку в цьому секторі. Наголошується на важливості ефективної стратегії державного управління для подолання цих викликів. Підкреслюється, що для успішної конкурентоспроможності малого бізнесу необхідне чітке регулювання, спрямоване на підтримку та заохочення інновацій. Проаналізовано заходи, які може здійснити держава для сприяння інноваційному розвитку малого підприємництва, такі як надання фінансової підтримки, інфраструктурні інвестиції, освітня підтримка та просування продуктів на міжнародних ринках. Розглядається роль держави як гаранта сталого економічного зростання та розвитку підприємництва в умовах євроінтеграції.
{"title":"РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В СТИМУЛЮВАННІ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ","authors":"Олег Біннатов","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-6-16","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-6-16","url":null,"abstract":"Стаття присвячена проблемі державного управління в стимулюванні інноваційного розвитку малого підприємництва в умовах євроінтеграції. У перехідний період до інноваційної моделі економічного розвитку держава виступає головним автором, який формує національну стратегію розвитку, створює умови для інноваційного росту та розвиває ефективні інститути інноваційного середовища. У статті розглядається роль малого бізнесу у сучасній економіці та його вплив на соціально-економічний розвиток суспільства. Розкрито значення малого підприємництва в контексті євроінтеграції як ключового фактора економічного розвитку. Зазначається, що попри потенційні можливості, малі підприємства стикаються з численними викликами, включаючи низький рівень інноваційної активності. Представлено результати аналізу впливу державного управління на розвиток малого бізнесу, особливо в контексті процесів євроінтеграції. Обговорено різні аспекти ролі державного управління, такі як надання фінансової підтримки, створення сприятливого підприємницького середовища та регулювання оподаткування для стимулювання інноваційного розвитку малого підприємництва. Зокрема, звернено увагу на необхідність адаптації законодавства до європейських стандартів та забезпечення доступу малих підприємств до європейських ринків та технологій. Представлено стратегію створення сприятливого середовища для розвитку підприємництва в Україні. Встановлено, що ефективне державне управління є ключовим фактором для успішного інноваційного розвитку малого підприємництва в умовах євроінтеграції. В статті висвітлюються ключові аспекти, такі як конкурентне середовище, проблеми функціонування малого бізнесу в умовах війни та необхідність державної підтримки малого підприємництва. Обговорюється критична роль державного управління у стимулюванні інноваційного розвитку малого підприємництва в умовах євроінтеграції. Висвітлюються системні проблеми, які ускладнюють процес інноваційного розвитку в цьому секторі. Наголошується на важливості ефективної стратегії державного управління для подолання цих викликів. Підкреслюється, що для успішної конкурентоспроможності малого бізнесу необхідне чітке регулювання, спрямоване на підтримку та заохочення інновацій. Проаналізовано заходи, які може здійснити держава для сприяння інноваційному розвитку малого підприємництва, такі як надання фінансової підтримки, інфраструктурні інвестиції, освітня підтримка та просування продуктів на міжнародних ринках. Розглядається роль держави як гаранта сталого економічного зростання та розвитку підприємництва в умовах євроінтеграції.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"109 25","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141657188","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-126-135
Олексій Ткаченко
У статті розглядаються питання мотивації та стимулювання публічних службовців. На початку дослідження автор звертає увагу на той факт, що термін «публічний службовець» на рівні вітчизняного законодавства не закріплений. Наразі існує лише доктринальне його тлумачення, що у свою чергу породжує низку наукових дискусій з цього питання. Враховуючи зазначене, до категорії публічних службовців автор пропонує віднести державних політичних діячів, посадових осіб державних колегіальних органів, суддів, прокурорів, військовослужбовців, осіб, що проходять альтернативну (невійськову) службу, інших державних службовців, працівників патронатної служби, осіб, що проходять службу в органах влади Автономної Республіки Крим та органах місцевого самоврядування. Одним із основних факторів забезпечення ефективної та сумлінної праці публічних службовців є формування правильної мотивації і винагороди за виконання службових обов’язків. Публічні службовці, як і інші наймані працівники, бажають суспільного визнання результатів своєї професійної діяльності та заохочення за виконану роботу. Завдяки стимулюванню публічних службовців у них розвивається ініціативність, рішучість та впевненість у власних діях, формується свідоме та відповідальне ставлення до справи. До того ж, наявність мотиваційної складової в органах публічної служби опосередковано впливає на мінімізацію корупційних правопорушень серед публічних службовців. Саме в межах кожного виду публічної служби у статті детально проводиться аналіз заходів заохочення, мотивації та стимулювання, а також визначаються особливості їх застосування. Дослідження питання мотивації та стимулювання публічних службовців дозволило зробити певні висновки. Зокрема, на думку автора, сутність мотивації та стимулювання варто розглядати як сукупність матеріальних та нематеріальних заходів, що застосовуються до публічного службовця, які дають змогу реалізувати його професіоналізм, сприяють самовдосконаленню, активізують виконання ним службових обов’язків задля досягнення високих результатів та показників у роботі, реалізації цілей організації, а також відіграють суттєву роль у забезпеченні ефективного та якісного надання державних послуг. На жаль, по деяким категоріям публічних службовців відсутнє чітке правове регулювання видів заходів заохочення та порядку їх застосування, що породжує законодавчу невизначеність даного питання.
{"title":"МОТИВАЦІЯ ТА СТИМУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ","authors":"Олексій Ткаченко","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-126-135","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-126-135","url":null,"abstract":"У статті розглядаються питання мотивації та стимулювання публічних службовців. На початку дослідження автор звертає увагу на той факт, що термін «публічний службовець» на рівні вітчизняного законодавства не закріплений. Наразі існує лише доктринальне його тлумачення, що у свою чергу породжує низку наукових дискусій з цього питання. Враховуючи зазначене, до категорії публічних службовців автор пропонує віднести державних політичних діячів, посадових осіб державних колегіальних органів, суддів, прокурорів, військовослужбовців, осіб, що проходять альтернативну (невійськову) службу, інших державних службовців, працівників патронатної служби, осіб, що проходять службу в органах влади Автономної Республіки Крим та органах місцевого самоврядування. \u0000Одним із основних факторів забезпечення ефективної та сумлінної праці публічних службовців є формування правильної мотивації і винагороди за виконання службових обов’язків. Публічні службовці, як і інші наймані працівники, бажають суспільного визнання результатів своєї професійної діяльності та заохочення за виконану роботу. Завдяки стимулюванню публічних службовців у них розвивається ініціативність, рішучість та впевненість у власних діях, формується свідоме та відповідальне ставлення до справи. До того ж, наявність мотиваційної складової в органах публічної служби опосередковано впливає на мінімізацію корупційних правопорушень серед публічних службовців. Саме в межах кожного виду публічної служби у статті детально проводиться аналіз заходів заохочення, мотивації та стимулювання, а також визначаються особливості їх застосування. \u0000Дослідження питання мотивації та стимулювання публічних службовців дозволило зробити певні висновки. Зокрема, на думку автора, сутність мотивації та стимулювання варто розглядати як сукупність матеріальних та нематеріальних заходів, що застосовуються до публічного службовця, які дають змогу реалізувати його професіоналізм, сприяють самовдосконаленню, активізують виконання ним службових обов’язків задля досягнення високих результатів та показників у роботі, реалізації цілей організації, а також відіграють суттєву роль у забезпеченні ефективного та якісного надання державних послуг. На жаль, по деяким категоріям публічних службовців відсутнє чітке правове регулювання видів заходів заохочення та порядку їх застосування, що породжує законодавчу невизначеність даного питання.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"136 41","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141656496","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-75-82
Володимир Котковський, Ю.К. Лескова-Годлевська, Марина Богатирьова
У статті доведено, що за умов кризової ситуації в економіці країни необхідно сформувати дієвий механізм інноваційного розвитку підприємництва. Формування механізму інноваційного розвитку підприємництва в кінцевому підсумку повинно призвести до забезпечення стабільності економічного розвитку як на рівні інноваційного підприємництва, так і на рівні країни. Через складну економічну ситуацію важливо дослідити, які зараз справи у малому та середньому бізнесі. Це допоможе зрозуміти, в якому напрямку він рухається, які можливості є, і як можна зробити його роботу більш ефективною. У науковій статті проаналізовано Програму розвитку малого та середнього підприємництва в Дніпропетровській області на 2023–2024 рр., яка передбачає реалізацію стимулюючих проєктів і заходів, спрямованих на підтримку подальшого розвитку малого та середнього підприємництва. Розглянуто та проаналізовано кількість суб’єктів великого, середнього та малого підприємництва в Дніпропетровській області у 2018–2021 рр., а також їх кількість на 10 тис. осіб наявного населення. Крім того, проаналізовано кількість зайнятих і найманих працівників великого, середнього та малого підприємництва в Дніпропетровській області за відповідний період. Проаналізовано середню кількість працюючих на підприємствах Дніпропетровської області відносно законодавчих критеріїв визначення категорій суб’єктів підприємництва. Особливу увагу звернуто на аналіз обсягів реалізованої продукції суб’єктів великого, середнього та малого підприємництва в Дніпропетровській області у 2018–2021 рр. Основним механізмом досягнення поставлених цілей є ефективне партнерство: «влада – громада – бізнес». Завдання та заходи Програми розвитку малого та середнього підприємництва в Дніпропетровській області на 2023–2024 рр. сформовано відповідно до визначених ключових напрямів та зосереджуються на відновленні сприятливого бізнес-середовища. Здійснення цих завдань можливе при співпраці й залученні всіх заінтересованих сторін.
{"title":"ІННОВАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ПІДТРИМКИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА НА РІВНІ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ: АНАЛІЗ ТА ПЕРСПЕКТИВИ","authors":"Володимир Котковський, Ю.К. Лескова-Годлевська, Марина Богатирьова","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-75-82","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-75-82","url":null,"abstract":"У статті доведено, що за умов кризової ситуації в економіці країни необхідно сформувати дієвий механізм інноваційного розвитку підприємництва. Формування механізму інноваційного розвитку підприємництва в кінцевому підсумку повинно призвести до забезпечення стабільності економічного розвитку як на рівні інноваційного підприємництва, так і на рівні країни. Через складну економічну ситуацію важливо дослідити, які зараз справи у малому та середньому бізнесі. Це допоможе зрозуміти, в якому напрямку він рухається, які можливості є, і як можна зробити його роботу більш ефективною. \u0000У науковій статті проаналізовано Програму розвитку малого та середнього підприємництва в Дніпропетровській області на 2023–2024 рр., яка передбачає реалізацію стимулюючих проєктів і заходів, спрямованих на підтримку подальшого розвитку малого та середнього підприємництва. Розглянуто та проаналізовано кількість суб’єктів великого, середнього та малого підприємництва в Дніпропетровській області у 2018–2021 рр., а також їх кількість на 10 тис. осіб наявного населення. Крім того, проаналізовано кількість зайнятих і найманих працівників великого, середнього та малого підприємництва в Дніпропетровській області за відповідний період. Проаналізовано середню кількість працюючих на підприємствах Дніпропетровської області відносно законодавчих критеріїв визначення категорій суб’єктів підприємництва. Особливу увагу звернуто на аналіз обсягів реалізованої продукції суб’єктів великого, середнього та малого підприємництва в Дніпропетровській області у 2018–2021 рр. Основним механізмом досягнення поставлених цілей є ефективне партнерство: «влада – громада – бізнес». Завдання та заходи Програми розвитку малого та середнього підприємництва в Дніпропетровській області на 2023–2024 рр. сформовано відповідно до визначених ключових напрямів та зосереджуються на відновленні сприятливого бізнес-середовища. Здійснення цих завдань можливе при співпраці й залученні всіх заінтересованих сторін.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"92 25","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141657844","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-55-65
Алла Зленко, Вячеслав Редзюк, Юрій Лященко, Яна Зленко
У статті проаналізовані основні складові екосистеми управління персоналом державної служби. Така система базується на поточних і перспективних планах, спрямованих на формування колективу співробітників з високим рівнем творчості та самомотивації. Екосистема управління персоналом державної служби має включати відбір, навчання, підвищення професійного рівня державних службовців, оцінку результатів роботи, планування кар’єри та формування ефективної системи мотивації праці державних службовців, застосовуючи при цьому як моральне, так матеріальне стимулювання, управління інформаційно-комунікаційними діалогами між державними службовцями та громадськістю тощо. Також першочерговим завданням на сьогодні постає вдосконалення організаційно-правових аспектів проходження державної служби в умовах воєнного стану, впровадження європейських принципів та інноваційних технологій публічного управління, підвищення рівня професійних умінь та навичок державних службовців задля забезпечення ефективної діяльності служб управління персоналом. Можна стверджувати, що стимулювання талантів і розвиток людського потенціалу може бути зреалізовано лише за умови достатнього рівня соціального забезпечення. Для досягнення інноваційних змін у змісті та характері праці необхідно вживати заходів щодо «стимулювання потенціалу розвитку людини, особливо інтелектуальної складової». Усе це передбачає формування та розвиток управлінської екосистеми, що активно використовує сучасні інформаційні технології та різноманітні інструменти для планування, організації та контролю персоналу. Використання управлінських характеристик екосистеми та інформаційних технологій в управлінні персоналом допоможе виявити «білі плями» в системі управління персоналом державної служби та сформувати стратегічний план її вдосконалення.
{"title":"ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ ПОБУДОВИ ЕКОСИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ","authors":"Алла Зленко, Вячеслав Редзюк, Юрій Лященко, Яна Зленко","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-55-65","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-55-65","url":null,"abstract":"У статті проаналізовані основні складові екосистеми управління персоналом державної служби. Така система базується на поточних і перспективних планах, спрямованих на формування колективу співробітників з високим рівнем творчості та самомотивації. Екосистема управління персоналом державної служби має включати відбір, навчання, підвищення професійного рівня державних службовців, оцінку результатів роботи, планування кар’єри та формування ефективної системи мотивації праці державних службовців, застосовуючи при цьому як моральне, так матеріальне стимулювання, управління інформаційно-комунікаційними діалогами між державними службовцями та громадськістю тощо. Також першочерговим завданням на сьогодні постає вдосконалення організаційно-правових аспектів проходження державної служби в умовах воєнного стану, впровадження європейських принципів та інноваційних технологій публічного управління, підвищення рівня професійних умінь та навичок державних службовців задля забезпечення ефективної діяльності служб управління персоналом. \u0000Можна стверджувати, що стимулювання талантів і розвиток людського потенціалу може бути зреалізовано лише за умови достатнього рівня соціального забезпечення. Для досягнення інноваційних змін у змісті та характері праці необхідно вживати заходів щодо «стимулювання потенціалу розвитку людини, особливо інтелектуальної складової». Усе це передбачає формування та розвиток управлінської екосистеми, що активно використовує сучасні інформаційні технології та різноманітні інструменти для планування, організації та контролю персоналу. Використання управлінських характеристик екосистеми та інформаційних технологій в управлінні персоналом допоможе виявити «білі плями» в системі управління персоналом державної служби та сформувати стратегічний план її вдосконалення.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"97 8","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141657894","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-116-125
І. Г. Сурай
Проведене дослідження показало, що в Україні запровадження й розвиток системи надання публічних адміністративних електронних послуг є цілеспрямованим керованим процесом, який відбувається водночас з процесами реформування публічного/державного управління, процесами цифровізації публічного управління й усіх сфер життєдіяльності суспільства, є нерозривно пов’язаним з ними та зумовлює трансформаційні процеси всієї системи публічного управління. Високоякісні послуги та зручні процедури – створення умов, за яких фізичні та юридичні особи отримують високоякісні та доступні адміністративні послуги за зручними та зрозумілими процедурами, є пріоритетним напрямом реформування публічного/державного управління в Україні з метою побудови спроможної сервісної та цифрової держави, яка забезпечує захист інтересів громадян на основі європейських стандартів й досвіду; європейській інтеграції. Нами виокремлено такі тенденції щодо надання публічних адміністративних електронних послуг в Україні: 1) 2006–2008 рр. – початок формування системи надання адміністративних послуг (надання послуг у паперовому вигляді), оцифрування документів та започатковано створення баз даних громадян; 2) 2009–2013 рр. – упорядкування сфери адміністративних послуг та поширення застосування комп’ютерних технологій того часу для формування відповідей на запити громадян, продовження створення баз даних громадян; 3) 2014–2017 рр. – створення мережі центрів надання адміністративних послуг, прийняття концепції розвитку електронного урядування (2017 р.): модернізація публічних послуг; запровадження електронних послуг, у т.ч. адміністративних; 4) з 2018 р. – розвиток мережі ЦНАП, модернізація та цифровізація публічних послуг. Вважаємо, що сьогодні Україна потребує довгострокової Стратегії цифровізації, яка б забезпечила системний підхід щодо цифровізації публічного управління, збалансовану і безпечну цифровізацію (інформаційну безпеку), доступність послуг (онлайн та офлайн), інтегроване й комфортне отримання послуг, дотримання правових стандартів публічних послуг.
{"title":"ТЕНДЕНЦІЇ ЩОДО НАДАННЯ ПУБЛІЧНИХ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ","authors":"І. Г. Сурай","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-116-125","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-116-125","url":null,"abstract":"Проведене дослідження показало, що в Україні запровадження й розвиток системи надання публічних адміністративних електронних послуг є цілеспрямованим керованим процесом, який відбувається водночас з процесами реформування публічного/державного управління, процесами цифровізації публічного управління й усіх сфер життєдіяльності суспільства, є нерозривно пов’язаним з ними та зумовлює трансформаційні процеси всієї системи публічного управління. \u0000Високоякісні послуги та зручні процедури – створення умов, за яких фізичні та юридичні особи отримують високоякісні та доступні адміністративні послуги за зручними та зрозумілими процедурами, є пріоритетним напрямом реформування публічного/державного управління в Україні з метою побудови спроможної сервісної та цифрової держави, яка забезпечує захист інтересів громадян на основі європейських стандартів й досвіду; європейській інтеграції. \u0000Нами виокремлено такі тенденції щодо надання публічних адміністративних електронних послуг в Україні: 1) 2006–2008 рр. – початок формування системи надання адміністративних послуг (надання послуг у паперовому вигляді), оцифрування документів та започатковано створення баз даних громадян; 2) 2009–2013 рр. – упорядкування сфери адміністративних послуг та поширення застосування комп’ютерних технологій того часу для формування відповідей на запити громадян, продовження створення баз даних громадян; 3) 2014–2017 рр. – створення мережі центрів надання адміністративних послуг, прийняття концепції розвитку електронного урядування (2017 р.): модернізація публічних послуг; запровадження електронних послуг, у т.ч. адміністративних; 4) з 2018 р. – розвиток мережі ЦНАП, модернізація та цифровізація публічних послуг. \u0000Вважаємо, що сьогодні Україна потребує довгострокової Стратегії цифровізації, яка б забезпечила системний підхід щодо цифровізації публічного управління, збалансовану і безпечну цифровізацію (інформаційну безпеку), доступність послуг (онлайн та офлайн), інтегроване й комфортне отримання послуг, дотримання правових стандартів публічних послуг.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"50 s174","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141834689","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-17-27
Сергій Ващенко, Валентина Губенко
У статті розглянуто особливості управління людськими ресурсами на державній службі в Україні в умовах воєнного стану. Автори аналізують виклики, з якими стикається державна служба, такі як збільшення чисельності персоналу та необхідність впровадження ефективних кадрових технологій. Недосконалість нормативно-правової бази та відсутність єдиної кадрової політики ускладнюють завдання формування та розвитку кадрового складу державної служби, що може вплинути на престиж державних службовців та залучення висококваліфікованих фахівців. Висвітлюється та обґрунтовується специфіка управління людськими ресурсами в державній службі України під час воєнного стану. Зазначено, що відсутність великого досвіду управління людськими ресурсами в державній службі в умовах воєнного стану в Україні породжує нові виклики для дослідників у сфері публічного управління та адміністрування. Враховуючи це, розглядаються найбільш важливі питання, пов’язані з трансформацією правового забезпечення управління людськими ресурсами державної служби в Україні в умовах воєнного стану. Підкреслено, що в умовах цих викликів та змін в трудовому законодавстві державні органи в Україні стикаються з низкою проблем у сфері управління людськими ресурсами, включаючи необхідність швидкої адаптації; відсутність кваліфікованої робочої сили; безпеку та охорону праці; необхідність подальшого приведення національного законодавства у відповідність до acquis ЄС та його правильне впровадження та ін. Особлива увага приділена проблемам формування кадрового резерву для проходження державної служби на деокупованих територіях України, мається на увазі території, які були окуповані до повномасштабної війни, а саме частини Донецької та Луганської області та Автономна республіка Крим. Повномасштабне жорстоке вторгнення російських окупаційних військ до нашої держави та запровадження воєнного стану в Україні з 24.02.2022 р. не лише посилили суспільні виклики та загрози, а й спричинили швидке переформатування роботи державних установ, змінивши при цьому підхід до участі державних службовців, їх проходження та звільнення з роботи. Державні службовці, організація діяльності державних службовців та організація трудових відносин і т.д., це створило нові можливості для державних службовців та управління персоналом в Україні.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ НА ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ","authors":"Сергій Ващенко, Валентина Губенко","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-17-27","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-17-27","url":null,"abstract":"У статті розглянуто особливості управління людськими ресурсами на державній службі в Україні в умовах воєнного стану. Автори аналізують виклики, з якими стикається державна служба, такі як збільшення чисельності персоналу та необхідність впровадження ефективних кадрових технологій. Недосконалість нормативно-правової бази та відсутність єдиної кадрової політики ускладнюють завдання формування та розвитку кадрового складу державної служби, що може вплинути на престиж державних службовців та залучення висококваліфікованих фахівців. Висвітлюється та обґрунтовується специфіка управління людськими ресурсами в державній службі України під час воєнного стану. Зазначено, що відсутність великого досвіду управління людськими ресурсами в державній службі в умовах воєнного стану в Україні породжує нові виклики для дослідників у сфері публічного управління та адміністрування. Враховуючи це, розглядаються найбільш важливі питання, пов’язані з трансформацією правового забезпечення управління людськими ресурсами державної служби в Україні в умовах воєнного стану. Підкреслено, що в умовах цих викликів та змін в трудовому законодавстві державні органи в Україні стикаються з низкою проблем у сфері управління людськими ресурсами, включаючи необхідність швидкої адаптації; відсутність кваліфікованої робочої сили; безпеку та охорону праці; необхідність подальшого приведення національного законодавства у відповідність до acquis ЄС та його правильне впровадження та ін. Особлива увага приділена проблемам формування кадрового резерву для проходження державної служби на деокупованих територіях України, мається на увазі території, які були окуповані до повномасштабної війни, а саме частини Донецької та Луганської області та Автономна республіка Крим. Повномасштабне жорстоке вторгнення російських окупаційних військ до нашої держави та запровадження воєнного стану в Україні з 24.02.2022 р. не лише посилили суспільні виклики та загрози, а й спричинили швидке переформатування роботи державних установ, змінивши при цьому підхід до участі державних службовців, їх проходження та звільнення з роботи. Державні службовці, організація діяльності державних службовців та організація трудових відносин і т.д., це створило нові можливості для державних службовців та управління персоналом в Україні.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"40 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141658427","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：