МАРІЯ ВЕРЖБИЦЬКА: ЗАБУТІ ІМЕНА, НАВЕРТАННЯ ДО ДЖЕРЕЛ

Мета роботи полягає у відродженні із забуття імені, творчої особистості та спадщини корифея кафедри сольного співу – М.П. Вержбицької. Методологія дослідження передбачає використання методів архивної, аналітичної та компаративної роботи. Наукова новизна полягає у використанні, реферуванні невідомих, неопублікованих, а тому і малодоступних матеріалів, які висвітлюють методичні настанови вокальної школи та спадщину Одеської кафедри сольного співу. Висновки. Автор методичних робот, М.П. Вержбицька, займала власне, відповідаюче її спеціалізації й галузі професійних інтересів місце в системнім механізмі кафедри сольного співу. Письмова фіксація Вержбицькою дидактичних настанов кафедри виявляється необхідним підгрунтям для формування традиції Одеської вокальної школи в її цілісності, а також для достовірної уяви про цю традицію в наступних поколіннях фахівців вокалу. Період написання методичних робіт та репертуарних хрестоматій Вержбицької – початок-середина 60-х років ХХ століття – потрапляють в епоху «років застою», що ознаменувались очевидними тенденціями узагальнення досвіду, написання методичних рекомендацій, порадників та посібників шляхом резюмування успішної професійної практики. Для цього в країни створювалися різного рівня науково-методичні центри, в консерваторіях і навчальних закладах досвідченим працівникам доручалося написання статей, брошур, монографій, присвячених, практиці й педагогічному досвіду видатних діячів культури. Значущість та особливість праці Вержбицької полягає в тому, що вона узагальнює та описує дидактичний підхід не однієї показової чи навіть видатної особистості, творчої фігури, а цілого об’єднання, сформованого та спрямованого авторитетом лідера кафедри сольного співу – О.М. Благовидової.