ПРОБЛЕМА АВТОРА У СУЧАСНОМУ МУЗИКОЗНАВСТВІ: ПРОВІДНІ ДИСКУРСИВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА МЕТОДИЧНІ ПРИНЦИПИ

Мета роботи – створення комплексного мистецтвознавчого підходу до проблеми автора в часопросторі музичної культури ХХ ст. Методологія дослідження – спирається на міждисциплінарний підхід, також на сукупність спеціальних мистецтвознавчих, зокрема музикознавчих методів, спрямованих на осягнення феномена композитора та розкриття його місця і ролі в європейській музичній культурі ХХ ст. Наукова новизна полягає у виявленні специфіки культурологічного підходу у музикознавстві зокрема його історичних передумов та теоретичних складових. Запропоновані теоретичні засади вивчення проблеми авторства як частини музичної семіології, розвиток специфічного музикознавчого напряму нарратології як вчення про автора та авторське начало у мистецтві. Висновки. Трансформаційні культурні процеси ХХ ст., зміни у сфері творіння музики, зумовили переосмислення ролі і функції митця в континуумі Новітнього часу і переосмислення поняття «композитор». Сьогоденні дефініції даного поняття містять проекції на креативно-особистісну природу, здатність до відтворення у творчості розмаїття охоплених життєвих процесів і явищ. Характеризуючи проблеми автора в сучасному музикознавстві, підіймається вагомі показники по-перше вивчення образу автора відкриває нові, більш широкі компоненти музичного стилю, тобто дозволяє оновлювати уявлення про стильовий зміст музики в цілому; по-друге виявити еволюцію та історичне становлення « автора-композитора» в сучасному світі. Особистість автора в її образному перетворенні та преображенні глибоко входить до семіологічного змісту музичного твору. Тому переважаючою характеристикою її стає, поруч з ідеальним автором, номінація «умовний автор», котра стимулює перехід до питань художньо-знакової умовності музичної мови та способів її авторської – композиторської – організації. Вивчення взаємодії авторських ініціатив композитора та виконавця виявляє її залежність від жанрової форми музичної творчості та особливу перевагу з виконавської сторони сольних форм, котрі дозволяють музиканту поставати «обличчям до обличчя» як з реципієнтами, так і з композитором.