Стратегії виживання єврейського духовенства в радянській Україні в 1920–1930-х роках

Мета дослідження – визначити зміст і зміни стратегій виживання юдейського духовенства в радянській Україні в умовах суспільних трансформацій 1920–30-х рр. Методологія дослідження включає поєднання макро- та мікроісторичних підходів для реконструкції повсякдення єврейського духовенства. Застосовано біографічний метод для показу життєвих траєкторій окремих представників юдейського духовенства та з’ясування впливу суспільно-політичних подій на формування їх соціальної поведінки. Наукова новизна полягає в історичній реконструкції стратегій виживання юдейського духовенства в Україні протягом 1920-30-х рр. Показано залежність зміни цих стратегій від форм і способів тиску державно-політичної влади та сили етноконфесійних традицій у середовищі єврейської спільноти. Висновки. На формування стратегій виживання юдейського духовенства в Україні протягом 1920-30-х рр. впливало посилення й урізноманітнення суспільно-політичних викликів, що були результатом зміцнення тоталітарної системи. Особливо відчутними в середовищі юдейського духовенства були зміни соціальної та національної політики у формі голодоморів, пониження соціальних стандартів, посилення антирелігійного тиску, політичних репресій. У 1920-х рр. умови суспільно-політичного життя були ще відносно сприятливими для малочисельного єврейського духовенства. Затребуваність релігійних послуг, авторитет рабинів і канторів у громадах були факторами підтримки соціального становища служителів. Основними стратегіями виживання юдейського духовенства визначено: слідування етнокультурним традиціям всупереч наростаючому політичному тиску, пошук додаткових господарських занять, отримання допомоги від громади та родини. Культ родини в єврейському соціумі обумовлював тісні взаємозв’язки її членів, що мінімізувало психологічний та економічний тиск атеїзованого суспільства. Форсування політичного наступу влади на єврейську спільноту на межі 1920-30-х рр. формувало нові стратегії фізичного самозбереження. Юдейське духовенство вимушено відмовлялося від релігійної діяльності, інтенсивно шукало допомоги за кордоном, однак державне адміністрування та репресії комуністичної влади, руйнація нею етноконфесійної інфраструктури стали чинниками обмеження зв’язку євреїв України із закордоном, а відтак – і обсягів їх зовнішньої економічної підтримки. Одним із основних шляхів виходу юдейського духовенства з політичного безправ’я стала еміграція, на яку наважувалися, передусім, члени родин юдейського духовенства. У 1930-х рр. влада заблокувала цей гуманітарний коридор, формуючи тоталітарне суспільство в котлі сталінської модернізації.