Петро Смолічев – архівіст: невідома сторінка діяльності визначного археолога та музеєзнавця (1932-1933 рр.)

Метою статті є висвітлення невідомої сторінки біографії та творчої діяльності визначного українського археолога Петра Смолічева, що була пов’язана з роботою у Запорізькому державному історичному архіві у 1932-1933 рр. Автори прагнуть показати зміст і розкрити характер праці П. Смолічева як наукового співробітника й організатора в архівній галузі. Наукова новизна полягає у відкритті абсолютно невідомих фактів – обставин звернення П. Смолічева до архіву як потенційного місця роботи, встановлення термінів його перебування на посаді заступника директора архіву, характеристики професійної діяльності П. Смолічева як архівіста, показ залежності цієї діяльності від суспільно-політичної обстановки в країні доби утвердження тоталітарної системи, Голодомору, розгортання політичних репресій. Введено до наукового обігу невідомі раніше архівні документи зі сховищ Державного архіву Запорізької області. Методологія дослідження. Реалізацію дослідницької мети забезпечило використання, поряд із загальнонауковими та загальноісторичними методами, методів архівної евристики та герменевтики. Висновки. Встановлено, що на початку 1932 р., під час реорганізації архівної системи України, П. Смолічев проявив зацікавлення роботою в Запорізькому державному історичному архіві. Протягом 1932 р. він двічі влаштовувався на посаду заступника директора і працював на ній до лютого 1933 р. П. Смолічев проявив себе компетентним організатором, неодноразово виконуючи обов’язки директора. Його робота припала на важкий період Голодомору, що наклало свій відбиток. Він входив до складу експертної комісії архіву, забезпечуючи ефективне зберігання документів, брав участь у підготовці та експонуванні виставок. Реконструйовано драматичні обставини підготовки П. Смолічевим публікації «1905 рік на Запоріжжі» до історико-архівознавчого журналу «Архів радянської України» та обговорення цього рукопису. На прикладі професійної діяльності П. Смолічева висвітлено проблеми розвитку архівної системи, документальних досліджень в умовах формування радянського тоталітаризму. Показано суспільно-політичні фактори та механізми, які спотворювали долі науковців, нищили свободу їх творчості. Робляться висновки, що архівна сторінка біографії П. Смолічева була свідченням пристосування вченого до жорстких радянських реалій та елементом стратегії виживання. Збагачено уявлення про багатогранність талантів вченого й додано до повноти його творчого образу характеристику історика-архівіста.