СВІДОМІСТЬ І НІЩО У ЕКЗИСТЕНЦІЙНОМУ ВЧЕННІ РАННЬОГО М.ГАЙДЕҐҐЕРА

Показано, що Гайдеґґер як екзистенціальний мислитель шукав природу буття не тільки виходячи з горизонту часу («Буття та час»), але і з горизонту інших подій (мислення, Ніщо, божественності та ін.). Фактично, Гайдеґґер, розробляючи фундаментальну онтологію, дає онтологічне тлумачення прадавньому прокльону європейської культури, яке полягає у тому, що між метафізичним знанням про буття й природнім знанням про світ є фундаментальне протиріччя. Спираючись на ідеї Я.Бьоме й М.Бердяєва, можна зробити висновок, що Ніщо у концепції Гайдеґґера схоже на найглибшу поверхню, куди скачується всяке буття, або, мовою Мінковського-Ейнштейна, горизонт подій, у якому сходяться одночасно і простір, і час і далі здійснюється перехід у часу-подібний світ. Ми, фактично, разом з Гайдеґґером попадаємо в зону наявності буття-ніщо, людино-бога, у якому анулюються всі протилежності й у якому можна виявити даоське Дао. Але якщо у Лао Цзи порожнеча передує наявності й у Ж.-П.Сартра «ніщо» передує буттю, то в Гайдеґґера проблема приналежності не прояснена, оскільки там, де буття співпричетне Ніщо, там же мислення стикається з буттям, а буття є розуміючим, у цьому топосі і людина порівняна з Богами. Чи не виявиться у такому випадку відкриттям, що Гайдеґґер добре розумів не тільки європейську, але і східні філософські системи і запозичив деякі ідеї у східній традиції. Там, де європейське мислення закрило горизонт подій буттям Парменіда (і схоже неадекватно інтерпретувало його), там Гайдеґґер, а у подальшому Ж.-П.Сартр і А.Бадью, виявили горизонт небуття (порожнечі й ніщо) і показали причетність нашого мислення до обох горизонтів. Мислення може виявити себе як у бутті, так і у Ніщо, і з урахуванням східного досвіду поки не ясно, у якому із цих горизонтів воно відкриває себе істинним чином.