The agreement of Gadiac in 1658 in the political consciousness of the ruling top of the Commonwealth

Метою статті є з’ясування та висвітлення сприйняття політич- ною елітою Речі Посполитої Гадяцького договору 1658 р. та ставлення її представ- ників до його затвердження. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на за- стосуванні теоретичних принципів історичного пізнання (об’єктивності, істориз- му, всебічності, системності та альтернативності) й конкретно-історичних мето- дів (проблемно-хронологічний, системного аналізу, історико-порівняльний, ретроспек- ції, синхронний і діахронний) здійснення науково-дослідної діяльності. Їх комплексне за- стосування сприяло науковості у висвітленні відображення Гадяцького договору 1658 р. у політичній свідомості політичної верхівки Речі Посполитої. Наукова новизна поля- гає у комплексному розгляді проблеми сприйняття річпосполитською владною верхів- кою Гадяцького договору через посередництво рівня політичної свідомості її представ- ників та з’ясуванні мотивів відмови від «нових пунктів» І. Виговського навесні 1659 р. Висновки. З’ясовано, що найбільше невдоволення представників річпосполитської елі- ти викликали статті Гадяцького договору, що стосувалися ліквідації унії, чисельності реєстру та зайняття посад на території Руського князівства винятково православ- ною шляхтою. Поступки в названих питаннях активізували діяльність противників примирення з козацькою Україною. Значну роль відігравав також вплив папського пре- столу, який реалізовувався через нунція. Враховуючи масштаби спротиву, королівсь- кий двір став на шлях перегляду гадяцьких домовленостей. У результаті тривалих дискусій на сеймі 1659 р. Гадяцький договір усе ж був ратифікований, однак його зміст значно різнився від первинного варіанту. Політична еліта спромоглася домогтися по- ступок від української сторони, внаслідок чого Велике князівство Руське позбавляло- ся своїх найважливіших прав. Оскільки ратифікований сеймом договір ігнорував най- вагоміші інтереси козацької України, відтак реалізація його умов не могла стати гаран тією розв’язання «української проблеми». Ключовою причиною такої позиції влад- ної верхівки був рівень її політичної свідомості, у якій ототожнювалися власні стано- ві інтереси з державними, а тому, на переконання як шляхти, так і більшості урядов- ців жодні істотні поступки козацькій Україні були неприпустимі.