In ideological and political vices: Soviet Historiography of the second half of the 1940–1980’s Ukrainian parties in the Russian empire in the early XX century

Мета дослідження – розглянути процеси і явища, які відбувалися у другій половині 1940 – 1980-х рр. в радянській історіографії українського партійно- го руху Російської імперії початку ХХ ст. Методологія дослідження включає аналіз і порівняння історіографічних фактів, виходячи з принципів об’єктивності та істо- ризму. Наукова новизна полягає у спробі розкрити вплив марксистсько-ленінської методології, ідеологічно-політичних догм комуністичної влади на зміст і оцін- ки радянської історіографії другої половини 1940 – 1980-х рр. українських партій в Російській імперії на початку ХХ ст. Висновки. Після сталінського погрому істо- ричної науки в УСРР наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. радянські істори- ки до почат ку 90-х рр. ХХ ст. не проявляли помітного наукового інтересу до історії українських політичних партій та організацій у Російській імперії. В умовах сталі- нізму вони майже зовсім обминали цю небезпечну тематику. Лише з другої половини 1940-х рр. в рамках офіційних для радянської історичної науки ідеологічних та полі- тичних канонів окремі невеликі сюжети з історії українських партій у Російській ім- перії почали вкраплювалися в праці, присвячені першій російській революції, робіт- ничому і селянському рухові, суспільно-політичним процесам на українських землях на початку ХХ ст. При цьому українські партії без аналізу їхніх програм і такти- ки декла ративно характеризувалися як «буржуазні», «дрібнобуржуазні», «націона- лістичні», «шовіністичні», їхня «націоналістична» і «контрреволюційна» практич- на діяльність піддавалася необґрунтованій критиці. Відповідно до марксистської тези про пролетарський інтернаціоналізм радянські науковці, звертаючись до істо- рії українських партій у Російській імперії, по суті, виконували важливе політич- не завдання комуністичної влади – вели непримиренну і жорстоку боротьбу з ідео- логією та історичною практикою так званого українського буржуазного націоналіз- му. Такі підходи були характерні для всіх праць радянських істориків, які з’явилися у другій половині 1940-х – у 1980-х рр. Аж до кінця 1970-х – середини 1980-х рр., коли побачили світ дві монографії з історії українських політичних партій у Російській імперії радянського українського історика І. Кураса, означена тема не була предме- том спе ціального дослідження в радянській історіографії. Але на працях дослідни- ка повною мірою позначилася марксистсько-ленінська методологія, яка залишала ук раїнсь кі партії в уже звичних офіційних для радянської історичної науки рамках. Тому оцінки і висновки автора потребують критичного сприйняття. Горбачовська «перебудова» на основі демократизації і гласності внесла незначні зміни в сприйнят- тя радянськими дослідниками історії непролетарських партій в Російській імпе- рії. Однак вони, попри певним позитивним змінам, у своїх методологічних підходах орієн тувалися на концепцію гуманного і демократичного соціалізму, запропоновану комуністичною верхівкою СРСР.