ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНИХ ДОСЛІДНИЦЬКИХ ІНФРАСТРУКТУР ЯК КОМПОНЕНТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ДЕРЖАВИ

Abstract

Ця стаття присвячена основній проблемі класифікації дослідницьких інфраструктур в Україні. Класифікація вітчизняних дослідницьких інфраструктур є важливим елементом розвитку економіки держави. Це означає, що система дослідницьких інфраструктур повинна бути організована інтелектуально та ефективно, щоб забезпечити максимальний економічний вплив. Модернізація критеріїв, що впливають на управлінські рішення щодо фінансування наукових робіт, є обов'язковим кроком на шляху до інтеграції в європейський науковий простір. Класифікація дослідницьких  інфраструктур відображається в оцінці їх ефективності та впливу. Для України інтеграція до Європейського наукового простору є інструментом для поглиблення співпраці з науковою спільнотою ЄС та адаптації до стандартів і норм Європейського Союзу у галузі наукових досліджень та інновацій. Держава забезпечує інтеграцію національного наукового простору до європейського згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність". Концепція Європейського наукового простору складається з шести пріоритетів, визначених Європейською комісією. Згідно з цими пріоритетами, кожна країна формує свій план дій. Покращення ефективності національних наукових систем та інфраструктур визначено як один з ключових пріоритетів. Класифікація дослідницьких інфраструктур надає можливість оцінити діяльність таких інфраструктур, їх конкурентоспроможність на європейському ринку та можливість приєднання до європейських консорціумів. Крім того, така класифікація може бути використана як теоретична та методологічна основа для розробки нормативно-правових актів у визначеній галузі. Основна увага в даній статті приділена законодавчому регулюванню даної проблеми, оскільки інтеграція в Європейський дослідницький простір потребує гармонізації законодавства. Українське законодавство повне суперечностей щодо визначення дослідницьких інфраструктур та різних форм існування ДІ. Тому безпосереднє застосування європейських практик щодо класифікації українських ДІ неможливе. Спочатку необхідно здійснити мепінг всіх існуючих ДІ у різних формах. Тільки після цього, застосовуючи вже розроблені європейські підходи, впровадити національний класифікатор.