Українська тюркологія у ХХ – на початку ХХІ ст.: розвиток і основні здобутки

Abstract

Дослідження містить аналіз процесу становлення, професійного зростання та основних здобутків тюркологічних досліджень в Україні. Визначено, що поштовхом для розвитку української тюркології стало здобуття незалежності України у 1918 р. та утворення спеціальних наукових установ (Української Академії наук, Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства, Тюркологічної комісії), які забезпечили розвиток тюркологічних розвідок. Особлива увага до тюркологічного напряму українських науковців-сходознавців визначалася тривалими історичними зв’язками українського населення з тюркськими народами України і становленням міждержавних відносин з Турецькою Республікою та необхідністю їх подальшого розвитку. Зазначено, що у часи панування радянської влади в Україні тюркологія занепадає через масові репресії проти українських тюркологів, руйнування наукових осередків у 1930-і рр. і відсутність спеціалізованих наукових установ і шкіл у подальшому, що було пов’язано з централізацією такого роду досліджень у Москві. Сприятливі умови для відродження тюркології як самостійного наукового напряму відбувається після відновлення незалежності України, що свідчить про актуальність і практичну значущість для нашої держави таких досліджень. Розвиток і наукові результати української тюркології є вагомим внеском у розбудову гуманітарних зв’язків між українським і тюркськими народами та державами. У статті представлено характеристику основних напрямів наукової діяльності українських тюркологів, узагальнення їхнього наукового спадку та аналіз тюркологічних розвідок. Звертається увага, що сучасною парадигмою розвитку тюркологічних досліджень в Україні стає розширення сфери дослідження українсько-турецьких відносин, поглиблення вивчення степових культур, що існували на території України та їхнього впливу на українську культуру і менталітет.