{"title":"Українська тюркологія у ХХ – на початку ХХІ ст.: розвиток і основні здобутки","authors":"С.В. Сорокін, Н.О. Пророченко","doi":"10.46869/2707-6776-2023-21-8","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Дослідження містить аналіз процесу становлення, професійного зростання та основних здобутків тюркологічних досліджень в Україні. Визначено, що поштовхом для розвитку української тюркології стало здобуття незалежності України у 1918 р. та утворення спеціальних наукових установ (Української Академії наук, Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства, Тюркологічної комісії), які забезпечили розвиток тюркологічних розвідок. Особлива увага до тюркологічного напряму українських науковців-сходознавців визначалася тривалими історичними зв’язками українського населення з тюркськими народами України і становленням міждержавних відносин з Турецькою Республікою та необхідністю їх подальшого розвитку. Зазначено, що у часи панування радянської влади в Україні тюркологія занепадає через масові репресії проти українських тюркологів, руйнування наукових осередків у 1930-і рр. і відсутність спеціалізованих наукових установ і шкіл у подальшому, що було пов’язано з централізацією такого роду досліджень у Москві. Сприятливі умови для відродження тюркології як самостійного наукового напряму відбувається після відновлення незалежності України, що свідчить про актуальність і практичну значущість для нашої держави таких досліджень. Розвиток і наукові результати української тюркології є вагомим внеском у розбудову гуманітарних зв’язків між українським і тюркськими народами та державами. У статті представлено характеристику основних напрямів наукової діяльності українських тюркологів, узагальнення їхнього наукового спадку та аналіз тюркологічних розвідок. Звертається увага, що сучасною парадигмою розвитку тюркологічних досліджень в Україні стає розширення сфери дослідження українсько-турецьких відносин, поглиблення вивчення степових культур, що існували на території України та їхнього впливу на українську культуру і менталітет.","PeriodicalId":490047,"journal":{"name":"Problemi vsesvìtnʹoï ìstorìï","volume":"31 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2023-09-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Problemi vsesvìtnʹoï ìstorìï","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.46869/2707-6776-2023-21-8","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
Дослідження містить аналіз процесу становлення, професійного зростання та основних здобутків тюркологічних досліджень в Україні. Визначено, що поштовхом для розвитку української тюркології стало здобуття незалежності України у 1918 р. та утворення спеціальних наукових установ (Української Академії наук, Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства, Тюркологічної комісії), які забезпечили розвиток тюркологічних розвідок. Особлива увага до тюркологічного напряму українських науковців-сходознавців визначалася тривалими історичними зв’язками українського населення з тюркськими народами України і становленням міждержавних відносин з Турецькою Республікою та необхідністю їх подальшого розвитку. Зазначено, що у часи панування радянської влади в Україні тюркологія занепадає через масові репресії проти українських тюркологів, руйнування наукових осередків у 1930-і рр. і відсутність спеціалізованих наукових установ і шкіл у подальшому, що було пов’язано з централізацією такого роду досліджень у Москві. Сприятливі умови для відродження тюркології як самостійного наукового напряму відбувається після відновлення незалежності України, що свідчить про актуальність і практичну значущість для нашої держави таких досліджень. Розвиток і наукові результати української тюркології є вагомим внеском у розбудову гуманітарних зв’язків між українським і тюркськими народами та державами. У статті представлено характеристику основних напрямів наукової діяльності українських тюркологів, узагальнення їхнього наукового спадку та аналіз тюркологічних розвідок. Звертається увага, що сучасною парадигмою розвитку тюркологічних досліджень в Україні стає розширення сфери дослідження українсько-турецьких відносин, поглиблення вивчення степових культур, що існували на території України та їхнього впливу на українську культуру і менталітет.