Архітектоніка кореневої системи двопровідникових саджанців яблуні залежно від способу створення провідників і розміщення у ряду

Abstract

Закладання насаджень яблуні двопровідниковими саджанцями на вегетативній підщепі є досить перспективним методом інтенсифікації у сучасному садівництві. Важливим показником якості садивного матеріалу плодових культур і яблуні, зокрема, є параметри кореневої системи. Добре розвинена коренева система сприяє кращому приживленню саджанців після висаджування у сад. Метою досліджень було визначення впливу способу створення провідників і щільності розміщення у ряду на кореневу систему двопровідникових саджанців яблуні сорту ‘Флоріна’ на підщепі 54-118. Дослідження виконували в плодовому розсаднику НВВ Уманського НУС протягом 2016–2018 рр. Створення двох провідників забезпечували окуліруванням: однією брунькою з наступним пінцируванням пагона за досягнення довжини 10 см (контроль); однією брунькою з наступним пінцируванням пагона за досягнення довжини 20 см; двома бруньками супротивно; двома бруньками почергово зі зміщенням їх одна відносно одної на 5 см на осі підщепи. Підщепу 54-118 у першому полі розсадника висаджували за схемами: 1,5 х 0,33 м (щільність розміщення 6 шт./2 м), 1,5 х 0,45 м (5 шт./2 м), 1,5 х 0,55 м (4 шт./2 м), 1,5 х 0,65 м (3 шт./2 м). В однорічних двопровідникових саджанців яблуні на підщепі 54-118 відмічено формування розгалуженої кореневої системи з коренями чотирьох порядків. Сумарна довжина коренів досліджуваних саджанців знаходилась у межах 19,1–27,1 м. Встановлено, що створення провідників окуліруванням однією брунькою з наступним пінцируванням пагона та збільшення відстані між рослинами у ряду до 55 і 65 см сприяло істотному збільшенню сумарної довжини коренів на 16–23 %. Відмічено, що сумарна довжина кореневої системи обернено корелювала із показниками надземної частини. Тому, за вирощування двопровідникових саджанців необхідно досягти балансу між формуванням габітусу та кореневої системи з оптимальними параметрами.