ПРИРОДА МОРАЛІ У ФІЛОСОФСЬКИХ ТВОРАХ ІВАНА ФРАНКА

Abstract

Стаття присвячена концепції моралі у філософських творах Івана Франка. Видатний український письменник, поет, драматург Іван Франко не був професійним філософом, але продукував впливові філософські ідеї у формі філософської публіцистики. У статті стверджується, що Іван Франко зробив величезний внесок в українську етичну думку, дослідження якого є сьогодні актуальним завданням філософського франкознавства. Стаття виявляє неоднозначне, суперечливе і, разом, гармонійне розуміння українським мислителем феномена людської моралі, філософських підстав такого розуміння і його поняттєвої форми. Аналіз текстів філософської публіцистики Івана Франка виявив дві відмінні позиції автора щодо природи моралі. З одного боку, це позитивістське розуміння моралі як природного відбору людьми в процесі еволюції суспільства найефективніших форм співжиття на основі власного досвіду, тобто розуміння апостеріорного статусу моралі. З іншого боку, це близьке до етики Канта бачення моралі як апріорних норм, вироблених з природних нахилів або розуму людини. Перша позиція випливає зі стандартів науковості, яких додержувався Франко, інша – з його філософської інтуїції. Порівняння обох позицій у текстах Франка дало підставу стверджувати, що, попри поверхову суперечність, обидві точки зору ґрунтуються на єдиній основі, на єдиному погляді на природу моралі. Цей погляд пов’язує мораль із сутністю людини, яка відповідає вищому рівню світового розвитку. Мораль водночас притаманна природі людини і в цьому сенсі апріорна, але також виробляється з людського досвіду на основі природних нахилів, будучи в цьому сенсі апостеріорною.